Мандри
Географія, природа, світ навколо нас.
Географія, природа, світ навколо нас.
Частини Світового океану
Світовий океан – це водна оболонка нашої планети, оточена материками. Оскільки Світовий океан займає близько 71% всієї Землі, будова його дна, рух океанічних вод та берегова лінія в різних його частинах неоднакові. Тому Світовий океан поділяють на окремі частини, а саме: окремі океани, моря, затоки та протоки. Крім того, в океані виокремлюють ділянки суші, а саме: острови та півострови.
Кожен з окремих океанів обмежений певними материками. Найбільшим серед усіх океанів є Тихий океан, який омиває береги Євразії, Північної та Південної Америки, Австралії та Антарктиди. Крім того, що Тихий океан є найбільшим, він вважається і найглибшим. Адже саме в його межах знаходиться найглибша в світі Маріанська западина. Друге місце за розмірами посідає Атлантичний океан, який омиває береги Північної та Південної Америки, Євразії, Африки та Антарктиди. Майже половина площі Індійського океану знаходиться в межах тропічного теплового поясу. Тому цей океан вважають найтеплішим. Найменшим і найхолоднішим є Північний Льодовитий океан. Крім того, цей океан відрізняється від інших найменшими глибинами.
Море – це частина Світового океану, яка відокремлена від нього ділянками суші, групою островів, або підняттям океанічного дна та характеризується певними гідрометеорологічними умовами. Всі моря поділяються на внутрішні та окраїнні. Внутрішні моря знаходяться в межах суходолу і мають зв’язок із Світовим океаном за рахунок проток. Прикладом внутрішніх морів є Середземне море, яке сполучається з Атлантичним океаном Гібралтарською протокою, а з Індійським океаном – за допомогою Суецького каналу та Баб-ель-Мандебської протоки. Азовське море сполучається з Атлантичним океаном кількома протоками, серед яких, окрім Гібралтарської слід назвати Керченську протоку, Босфор та Дарданелли.
Окраїнні моря не вдаються глибоко в суходіл, а відокремлені від Світового океану островами, півостровами та підняттям дна океану. До таких морів належить Карське, Карибське, Північне, Південнокитайське моря.
Як уже було сказано, протока – це частина Світового океану, за допомогою якої здійснюється зв’язок морського басейну з океаном, чи інші будь-які водні об’єкти в океані чи морі. Крім того протока роз’єднує певні ділянки суходолу. Наприклад Керченська протока роз’єднує Керченський та Таманський півострови, але з’єднує Чорне та Азовське моря.
Затока – це частина Світового океану, що глибоко вдається в суходіл, але від основного водного басейну не відокремлена островами чи підняттям дна. Затоки можуть відрізнятись одна від одної своєю формою, солоністю та глибиною. Прикладом може слугувати Каркінітська затока, яка омиває північно -західні береги Кримського півострова та південну частину материкової України.
До водних об’єктів Світового океану слід віднести і канали, які створені штучно і виконують роль природних проток. До найбільш відомих відносять Суецький та Панамський канали.
До суходолу в океані відносять острови та півострови.
Острови – це оточені з усіх сторін водою ділянки суші. Залежно від умов формування всі острови поділяють на материкові, вулканічні та коралові.
Прикладом материкових островів є Нова Гвінея, Гренландія, Шрі-Ланка та інші. Такі острови відрізняються значними розмірами і утворились в результаті опускання ділянки суші материка.
Вулканічні острови утворились в результаті вулканічної діяльності. Як правило, такі острови утворюють ланцюжки невеликих за розмірами ділянок суші. На таких островах існують вулканічні гори. Яскравим прикладом вулканічних островів є Гавайські та Курильські.
Коралові острови утворюються за рахунок життєдіяльності колоній коралових поліпів, які відмираючи, залишають по собі вапняковий скелет, на основі якого і формуються майбутні острови, які називають кораловими рифами. Якщо такі острови набирають в процесі формування кільцеподібної форми, їх називають атолами. Коралові острови невисокі та невеликі за розмірами і формуються лише в тропічних морях. Серед коралових островів варто назвати острови Великого Бар´єрного рифу біля східних берегів Австралії. Також більшість островів Океанії мають коралове походження.
Коментувати Скасувати відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Источник
Частини Світового океану
Світовий океан являє собою безперервний водний простір на поверхні нашої планети та є частиною гідросфери. Великі архіпелаги й континенти поділяють Світовий океан на чотири основні частини (океани): Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий.
Найбільш великий і глибоководний з них — Тихий океан. Його площа становить 178,6 млн. кв. км, а середня глибина близько 4 км. Атлантичний океан має меншу площу (91,6 млн. кв. Км), і середню глибину 3,6 км. Наступний за розмірами — Індійський океан з площею більше 76 млн. кв. км і середньою глибиною 3,7 км. Північний Льодовитий океан є самим маленьким і холодним з усіх. Його площа дорівнює близько 15 млн. кв. км, а середня глибина 1,22 км. Кожен з перерахованих вище океанів має характерні особливості. Але у них є багато спільних рис, так як води океанів безперешкодно з’єднуються і перемішуються.
В океанах розрізняють моря і затоки. Морем називається частина океану, розташована глибоко на суші й відокремлена від нього півостровами або островами. Моря відрізняються від океанів особливостями води, течіями, видами живих організмів. Моря можуть бути окраїнними, середземними (внутрішніми) і міжострівними. Окраїнні моря знаходяться по окраїнах континентів, вони недалеко проникають в сушу. Прикладами таких морів є Берингове море в Тихому океані, Аравійське в Індійському океані, Баренцеве море в Північному Льодовитому океані. Середземні (внутрішні) моря розташовані усередині материка або між материками. Таке море протокою або кількома протоками з’єднане з океаном. Моря такого типу — це Чорне, Азовське, Середземне в Атлантичному океані, Червоне море в Індійському океані, Біле море в Північному Льодовитому океані. Міжострівні моря знаходяться між островами, наприклад, Банда, Яванське море в Тихому океані.
Затокою називається частина океану або моря, яка глибоко вдається в сушу, але вільно сполучається з океаном або морем. В деяких випадках історична назва «затока» не відповідає дійсності, так як по суті такі затоки є морями, як наприклад, Мексиканська, Перська, Гудзонова затоки. Властивості води, течії, склад фауни в затоках практично не відрізняються від цих властивостей морей і океанів.
Водний простір відносно вузької форми, що роз’єднує ділянки суші, але при цьому з’єднує сусідні водойми, називають протокою. Відомі великі протоки — Босфор, Гібралтарська, Керченська, Магелланова.
Таким чином, Світовий океан, що представляє собою суцільний водний простір, ділиться на чотири великі частини — океани. Моря, затоки і протоки також є складовими Світового океану.
Источник
Світовий океан та його частини
Однією з важливих особливостей Землі, що відрізняє її від інших планет Сонячної системи, є наявність величезних мас води у вільному стані. Так, з усієї маси вільної води на Землі в Світовому океані зосереджено від 93,9% до 98,3% ( за різними підрахунками).
Океан – частина Світового океану, яка розміщена між материками, має великі розміри, самостійну циркуляцію вод і атмосфери та особливий гідрологічний режим.
За розрахунками І.Суттєвої, загальна площа Землі становить 510.08 млн. км 2 . При цьому на Світовий океан припадає 71% поверхні планети, а на сушу – 29%. Інакше кажучи, на кожен квадратний кілометр суші припадає 2.4 км 2 води. У північній півкулі на океан припадає 60.7% всієї поверхні Землі, в південній – 80.9%. Отже, обидві півкулі, особливо південна, є переважно океанічними.
Світовий океан, хоч і єдиний, проте ділиться на більш-менш самостійні частини, що має істотне значення для розв’язання наукових практичних завдань.
У 1967 р. Світовий океан стані поділяти на чотири частини: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий.
У результаті тривалих досліджень установлено великі відмінності антарктичних вод від інших океанів і пропонується виділити п’ятий океан – Південний Льодовитий. Але деякі спеціалісти не підтримують цих доводів, виходячи з того, що океани з усіх боків мають оточувати материки і тому відповідні райони Південного Льодовитого океану вони відносять до тихоокеанського, атлантичного та індійського секторів.
Найбільший за площею, об’ємом та глибиною є Тихий океан. «Тихий» океан назвав Ф. Магеллан, який жодного разу не потрапив у шторм, перетнувши його в низьких широтах. Але ця назва не відповідає характерові океану. У помірних широтах Північної півкулі шторми переважають усю холодну пору року і часом здіймаються влітку. У Південній півкулі між 40° і 60° пд.ш. сильні вітри нерідко переходять в урагани. Тропічні урагани у південній півкулі спустошують береги островів океанів та завдають шкоди східній частиш Австралії. У західній частині океану щороку проносяться тропічні урагани, які іноді захоплюють береги Японських і Філіппінських островів, досягають території Китаю, Корейського півострова і навіть Примор’я.
На частку Тихого океану припадає майже 50% поверхні Світового океану і трохи більше половини всієї маси його вод. Це разом з тим і найбільш глибокий океан. Переважаючі глибини від 3000 до 6000 м займають 78, 9% його площі. На моря припадає близько 18% загальної площі океану. Тут знайдена й найбільша глибина Світового океану – Маріанський жолоб (11 022 м).
Атлантичний океан – другий за величиною водний басейн нашої планети. Назву океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного Атланта, який стояв буцімто на краю землі й тримав на плечах небесне склепіння.
Атлантичний океан від Північного полярного кола до берегів Антарктиди простягається на 16 000 км. Між західним узбережжям Мексиканської затоки і східними берегами Чорного моря ширина океану досягає 13 000 км, а у найвужчому місці між мисом Сан-Рокі (у Південній Америці) та узбережжям Сьєрра-Леоне (в Африці) ширина його не перевищує 2 900 км.
Атлантичний океан займає друге місце за своїми розмірами, площа і об’єм якого складають близько 1/4 по відношенню до Світового океану. На переважаючі глибини (3000 — 6000 м) в цьому океані припадає 71,3%. Загальна площа морів від усієї акваторії океану – близько 16%. Найбільша глибина – 8 742 м – жолоб Пуерто-Рико.
Індійський океан – третій за розмірами басейн Світового океану, розташований переважно в Південній півкулі, Назву океанові дав португальський учений С. Мюнстер у 1555 р. у своїй праці «Космографія».
Площа і об’єм Індійського океану дещо перевищують 1/5 від усього Світового океану в цілому. Переважаючі глибини (3000 — 6000 м) складають близько 75,7%. Загальна площа морів океану – 15% від усієї площі океану. Максимальна глибина – 7 209 м зареєстрована в Зондському жолобі.
Північний Льодовитий океан – найменший з усіх океанів. Розташований переважно за полярним колом. Серединну частину океану займає Арктичний, або Центральний, полярний басейн.
Північний Льодовитий океан займає навколополярну частину північної півкулі і на півдні обмежений берегами Європи, Азії, Північної Америки.
Північний Льодовитий океан – найменший океан, його площа складає 4,1%, а об’єм – 1,2% від усього Світового океану. Тут переважають глибини від 0 до 200 м (42,3%), глибини більше 3000 м (16,7%). На частку морів в океані припадає близько 52% всієї поверхні океану. Тому багато вчених вважають цю водойму Середземним морем Атлантичного океану. Найбільша глибина океану – 5 440 м.
Якщо так важко прийти до єдиної думки щодо поділу Світового океану на окремі океани, то складнішою є справа з виділенням морів, заток і проток. За даними Географічного управління виділено 140 морів, заток і проток, з них 44 належить до Атлантичного, 29 – до Північного Льодовитого, 50 – до Тихого і 17 – до Індійського океану.
Але ці показники дуже відносні, бо, наприклад, до складу Середземного моря входять моря, які мають свої назви – Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне та Егейське. Приблизно така картина і з виділенням морів Філіппінського та Зондського архіпелагів.
Міжнародне географічне бюро та Міжурядова океанографічна комісія ЮНЕСКО виділяють 59 морів.
Море – це невелика частина океану, яка врізається в сушу чи відмежована від нього берегами материків, півостровами та островами і має певні геологічні, гідрологічні та інші риси, що суттєво відрізняються від рис океану.
За розташуванням відносно суші моря поділяються на внутрішні (внутрішньоматерикові та міжматерикові), окраїнні та міжострівні.
Середземноморські – це моря, що мають ускладнений водообмін з океаном через порівняно вузькі протоки.
Внутрішні моря – це замкнуті реліктові моря (озера-моря), які не зв’язані з океаном, (Каспійське і Аральське), їхні води різко відрізняються від океанічних вод.
Міжматерикові моря розташовані між різними материками (наприклад, Середземне, Червоне моря).
Внутрішньоматерикові моря знаходяться всередині одного материка (наприклад, Азовське, Балтійське, Біле).
Окраїнні моря відокремлюються від океану островами чи заходять в материк і мають вільний зв’язок з океаном. Гідрологічний режим цих морів має більшу схожість з режимом суміжних частин відкритого океану. Це – Баренцове, Чукотське (Північний Льодовитий океан), Берингове, Японське (Тихий океан), Північне (Атлантичний океан) моря.
Міжостровні моря розміщені серед великих островів чи архіпелагів (наприклад, моря Фіджі, Філіппінське, Банду).
Є моря, які розташовані в відкритій часті океану, без ярко виражених меж, прикладом є Саргасове море.
В океанах і морях є ще окремі частини та райони, що відрізняються обрисами, морфологією дна та гідрологічним режимом. Це затоки, бухти, лимани, лагуни, фіорди та протоки.
Затока – це частина океану чи моря, що врізається в сушу і слабо відмежована від океану чи моря (наприклад, Гвінейська в Атлантичному, Аляска в Тихому, Бенгальська в Індійському океані). Затока за гідрологічним режимом мило відрізняється від прилеглого моря чи океан.
Бухта – невелика затока, що чітко відділена мисами чи островами від океану чи моря, добре захищена від вітрів (наприклад, Севастопольська в Чорному морі, Золотий Ріг, Находка – в Японському морі.
Лиман – затока, що відокремлена від моря піщаною косою (пересипом), в якій є вузька протока, котра з’єднує лиман з морем. Частіше лиман – це затоплена частина ділянки річкової долини, найближчої до моря (наприклад, Дніпровський, Дністровський). На гідрологічний режим лиману значною мірою може впливати річка, яка в нього впадає.
Лагуна – це мілководна частина океану (моря), що відокремлена від нього баром, косою, кораловим рифом; часто з’єднується з морем вузькою протокою або декількома протоками.
Губа – затока, що глибоко врізається в сушу (наприклад, Чошська в Баренцовому морі, Обська в Карському).
Фіорд – вузька та глибока морська затока з високими крутими берегами (наприклад, Согнефіорд у Норвезькому морі).
Протока – водний простір, що розділяє дві ділянки суші та з’єднує окремі океани і моря чи їхні частини. Наприклад, Берінгова протока з’єднує Тихий та Північний Льодовитий океани і розділяє Азію та Америку.
Найширшими протоками Світового океану можна вважати безіменні проїздові зони між Африкою і Антарктидою та між островами Тасманією і Антарктидою. З тих, що мають назви найширшою є протока Дрейка, найменша ширина якої 890 км. Найвужчою протокою є протока Босфор (шириною близько 700 м ). Найдовшою протокою вважається Мозамбіцька, завдовжки 1 670 км.
Берега океану. Сухопутні й водні простори Землі розділені берегами. Межею між сушею й водоймою служить берегова лінія. Вона являє собою лінію перетинання земної поверхні з поверхнею океану (моря). З боку суши до неї прилягає берег – смуга земної поверхні, на якій є форми рельєфу, створені хвилюванням і прибережними плинами при даному середньому рівні моря. Мілководна прибережна смуга морського дна між сушею й відкритим морем називається підводним береговим схилом. Його рельєф формується тими ж названими факторами. Сукупність берега й підводного берегового схилу утворить берегову зону. Саме в ній постійно взаємодіють суша й море.
Границею морської берегової зони з боку суши служить лінія, яку досягають заплескоти прибою під час найбільш високого припливу й сильних штормів, а з боку моря – ізобата (лінія рівних глибин), нижче якої припиняється дія хвильових рухів на дні.
Границя континентів і океану становлять 450 тис. км. Вона характеризується тимчасовою мінливістю й змінює своє положення залежно від пори року, штормових умов, фази припливу, атмосферного тиску й багатьох інших причин.
Досить мінливі границі берега й підводного берегового схилу. Вони переміщаються в досить широких межах залежно від тривалості й сили хвилювання, припливів, згонів і нагонів, зміни ухилів поверхні дна й прибережної смуги суши.
Утворення, розвиток і формування берегів відбувається в результаті довгострокового впливу багатьох природних факторів. Формування сучасної берегової зони океанів і морів почалося близько 6 тис. років тому, коли в результаті складних геологічних процесів відбулося настання моря на сушу й пішло затоплення окраїн континентів. Рівень океану підвищувався тоді приблизно на 90 — 100 м. Відповідно видозмінювались обриси берегів, утворилися їхні різні типи, які із часом перетворювалися й трансформувалися.
У цей час все різноманіття берегів систематизоване, створена їхня класифікація по різних ознаках. У цілому вона досить велика й докладна, тому тут можливо обмежитися лише деякими типовими прикладами.
Так, до берегів з льодовиковим типом розчленовування відносяться фіордові й шхерні. З берегів ерозійного розчленовування треба відзначити ріасові береги. Ріаси – це затоки, що виникли в результаті підтоплення гірських ерозійних долин. Цей тип розповсюджений на Піренейському півострові.
Лиманні береги утворюються при затопленні морем долин рік, що розчленовують прибережні низовини.
Дельтові береги характерні для районів річкових дельт, пов’язаних з морем. Дельти утворюються в результаті виносу ріками уламкового матеріалу.
Біогенні береги формуються в результаті життєдіяльності рослинних і тваринних організмів. До цього типу відносяться очеретяні (Аральське й Каспійського моря), мангрові й коралові береги. Останні два типи берегів поширені в основному в тропічному й екваторіальному поясах.
Техногенні береги характеризуються значною довжиною (до десятків кілометрів) інженерних споруджень для зміцнення й захисту берега від руйнувань.
Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет
Источник