Заняття № 1
Вступ. Норми і стилі сучасної української літературної мови
Предмет, зміст і завдання курсу „Сучасна українська літературна мова”.
Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови. Поняття про норми літературної мови; типи літературних норм.
Писемна й усна форми сучасної української літературної мови.
Функціональні стилі української літературної мови. Їх загальна характеристика.
Поняття експресивних стилів (колоритно-стилістичних, колоритно-експресивних різновидів мови).
(Див. список літератури до курсу)
Завдання для самостійної роботи:
Опрацюйте рекомендовану літературу. Підготуйтеся до висвітлення контрольних питань.
Підготуйтеся до діагностичного зрізу (диктант).
Прочитайте тексти. Яка тема кожного з них? Чим вони відрізняються? До яких стилів належать? Визначте тип мовлення (опис, розповідь, роздум). Обґрунтуйте свою думку.
Горіло над морем багаття
Горіло над морем багаття,
І море його залило.
Яка я на світі багата
З тих пір, як тебе полюбила.
Горіло над морем багаття,
І ніч цвіркуном говорила,
Що буде гіркою розплата
За те, що тебе полюбила.
Горіло над морем багаття.
А потім – горіти втомилось.
Розплата – це гірше, ніж плата
І щедро дарована милість.
В душі зберігається свято.
В житті – додає мені сили:
Горіло над морем багаття,
І море його не залило (Г. Чубач).
ІІ. Море – частина океану, більш або менш відокремлена від нього сушею. Хто був біля моря, той спостерігав, що воно міняє свій колір. Колір води моря залежить від кількості розчинених у ній речовин, від освітлення сонцем, місяцем, зміни погоди, сили вітру, а також від живих організмів, що населяють море (З газети).
ІІІ. Перший місяць нашого календаря – січень. Назва його походить від старослов’янського слова сікти. Саме в цю пору давні слов’яни вирубували ліс, чагарник, готуючи землю для посіву сільськогосподарських культур. Від основи дієслова сікти – сік- і утворився іменник січень (к перейшло в ч, до основи додався суфікс —ень). Таку саму назву або споріднену з нею знаходимо в багатьох слов’янських мовах.
Деякі вчені вважають, що назва січень пов’язана із сильними морозами. Та є дані, що спростовують цю гіпотезу. Справа в тому, що в чеській мові діалектна назва місяця (діалект – місцевий різновид мови, який відрізняється від літературної певними рисами) означала не зимовий, а літній час: так називався липень, місяць сінокосу, коли „січуть трави”.
Тому останнім часом більшість учених уважає, що вірогідніше пов’язувати назву січень із часом рубання лісу (Є. Чак).
ІV. У світі налічується близько 3 тисяч мов. Одні з них перебувають між собою у близькій спорідненості, інші більш віддалені одна від одної.
До близькоспоріднених мов належать східнослов’янські (російська, українська, білоруська). Їхніми близькими родичами є й решта слов’янських мов: польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька, сербохорватська, словенська, болгарська й македонська. Споріднені мови об’єднуються в групи мов. Разом з тим усі мовні групи – слов’янська, германська, романська та ін. – належать до однієї сім’ї – індоєвропейських мов. (З книги В. М. Русанівського „Українська мова”).
V. Закон України про розвиток і застосування мов в Україні (проект)
Цей Закон відповідно до Конституції України встановлює загальні принципи мовної політики в Україні, правові та організаційні засади розвитку й застосування державної мови та мов національних меншин України, права громадян на користування рідною мовою.
Основні терміни, використані в цьому Законі, уживаються в таких значеннях:
державна мова України – мова етнічної більшості українського народу – українська, яка є обов’язковою для використання в усіх сферах суспільного життя на всій території України;
мовна політика України – політика держави, спрямована на забезпечення належних умов для всебічного розвитку й функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання мов національних меншин України;
нормативна форма державної мови – закріплені в практиці та затверджені „Українським правописом” і відповідними нормативними документами мовні варіанти зразкового використання (у галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовних засобів), які найбільш ефективно виконують свою суспільну функцію (Освіта України. – 1999. – 17 лют.).
Доберіть власні приклади (обсягом 30 – 50 слів) до кожного функціонального стилю сучасної української літературної мови. Назвіть стиль кожного уривка. Визначте основні стильові ознаки. Які мовні засоби характеризують стиль кожного тексту?
Знайдіть помилки в побудові словосполучень, виправте їх. Які норми порушено?
Дякую Вас; піклуватися за матір; пам’ятка Тарасові Шевченку; виключення з правил; занятий день; сьогоднішня епоха; попадати в скрутне становище; вести себе; особовий приклад; любе питання; приємний на вираз.
6. Перекладіть словосполучення українською мовою: следующий за мной мальчик; на следующее десятилетие; следующий день; запомните следующее; приметы следующие; следующий номер журнала; следующее правило; преследовавший его; следовать по маршруту; следующая станция; следующий параграф.
Источник
Николай Заболоцкий — Над морем: Стих
Лишь запах чабреца, сухой и горьковатый,
Повеял на меня — и этот сонный Крым,
И этот кипарис, и этот дом, прижатый
К поверхности горы, слились навеки с ним.
Здесь море — дирижер, а резонатор — дали,
Концерт высоких волн здесь ясен наперед.
Здесь звук, задев скалу, скользит по вертикали,
И эхо средь камней танцует и поет.
Акустика вверху настроила ловушек,
Приблизила к ушам далекий ропот струй.
И стал здесь грохот бурь подобен грому пушек,
И, как цветок, расцвел девичий поцелуй.
Скопление синиц здесь свищет на рассвете,
Тяжелый виноград прозрачен здесь и ал.
Здесь время не спешит, здесь собирают дети
Чабрец, траву степей, у неподвижных скал.
Анализ стихотворения «Над морем» Заболоцкого
С самого детства Заболоцкий наблюдал невзрачные пейзажи севера, поэтому он был настолько очарован красотой Крыма и особенно моря. Написанное в 1956 году стихотворение «Над морем» абсолютно точно передает красоту южного Крыма и вызывает ощущение душевного покоя. В последние годы жизни поэт особенно восхищался природой и ее пейзажами. Поэтому при прочтении стихотворения в сознании возникает образ умиротворенного и красивого места.
Стихотворение начинается с яркого образа — душистого «горьковатого» аромата чабреца. Благодаря использованию эпитета «горьковатый», Заболоцкий дает почувствовать запахи земли Крыма. В памяти всплывает светлый образ дома у горы и растущего рядом кипариса. Автор описывает Крым как «сонный» мир, где «время не спешит». В этом волшебном «сонном» мире художественное время трансформируется и замедляется, напоминая неподвижную громаду Крымских скал.
С помощью метафор «море — дирижер, а резонатор — дали», «концерт высоких волн» автор создает границы художественного пространства, замыкая общую картину.
Поэт обладает обостренным чувством слуха, запаха и цвета. Центральный фрагмент стихотворения содержит в себе акустические приемы, которые Заболоцкий зовет акустическими «ловушками». Поэтому субъект различает на слух дальние источники звуков, которые находятся вдали от него. Эти «ловушки» позволяют оказаться среди всей этой красоты. Благодаря фонетическим приемам «плеск волн» и «раскат грома» можно буквально услышать. Само море в стихотворении является частью художественной картины, созданной автором, и постоянно находится в активной фазе. Поцелуй девушки метафорически отождествляется с распустившимся цветком.
Завершением стихотворения становится ряд визуальных образов. Заболоцкий описывает щебечущую стаю синиц, тяжелые алые гроздья винограда и детей, которые собирают у подножия скал степные травы и чабрец. Такие элементы добавляют стихотворению умиротворения. Они дополняют идеальную картину, созданную автором, объединяют в себе как музыкальное, так и природное начала.
В целом, художественный мир Заболоцкого полон различных звуков, которые он передает с помощью лексических средств выразительности. Авторские эпитеты, сравнения и другие художественные приемы помогают ярко и точно передать картину созданных им образов и ощущение возвышенности, а также удивительным образом оттеняют душевное состояние поэта.
Источник
Чари ночі
Олександр Олесь
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани.
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі.
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі. »
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!»
Источник
Горіло над морем багаття
Вечер
О счастье мы всегда лишь вспоминаем,
А счастье всюду. Может быть, оно
Вот этот сад осенний за сараем
И чистый воздух, льющийся в окно.
В бездонном небе легким белым краем
Встает, сияет облако. Давно
Слежу за ним… Мы мало видим, знаем,
А счастье только знающим дано.
Окно открыто. Пискнула и села
На подоконник птичка. И от книг
Усталый взгляд я отвожу на миг.
День вечереет, небо опустело,
Гул молотилки слышен на гумне…
Я вижу, слышу, счастлив. Всё во мне. 
Учан-Су
Свежее, слаще воздух горный.
Невнятный шум идёт в лесу:
Поёт весёлый и проворный,
Со скал летящий Учан-Су!
А горы в синей вышине!
А южный бор и сосен шёпот!
Под этот шум и влажный ропот
Стоишь, как в светлом полусне.
КАМЕННАЯ БАБА
От зноя травы сухи и мертвы.
Степь — без границ, но даль синеет слабо.
Вот остов лошадиной головы.
Вот снова — Каменная Баба.
Как сонны эти плоские черты!
Как первобытно-грубо это тело!
Но я стою, боюсь тебя… А ты
Мне улыбаешься несмело.
О дикое исчадье древней тьмы!
Не ты ль когда-то было громовержцем?
— Не Бог, не Бог нас создал. Это мы
Богов творили рабским сердцем.
СЛОВО 
Молчат гробницы, мумии и кости,—
Лишь слову жизнь дана:
Из древней тьмы, на мировом погосте,
Звучат лишь Письмена.
И нет у нас иного достоянья!
Умейте же беречь
Хоть в меру сил, в дни злобы и страданья,
Наш дар бессмертный — речь.
В ГОРАХ
Поэзия темна, в словах невыразима:
Как взволновал меня вот этот дикий скат.
Пустой кремнистый дол, загон овечьих стад,
Пастушеский костер и горький запах дыма!
Тревогой странною и радостью томимо,
Мне сердце говорит: «Вернись, вернись назад!»—
Дым на меня пахнул, как сладкий аромат,
И с завистью, с тоской я проезжаю мимо.
Поэзия не в том, совсем не в том, что свет
Поэзией зовет. Она в моем наследстве.
Чем я богаче им, тем больше — я поэт.
Я говорю себе, почуяв темный след
Того, что пращур мой воспринял в древнем детстве:
— Нет в мире разных душ и времени в нем нет!
НА РЕЙДЕ
Люблю сухой, горячий блеск червонца,
Когда его уронят с корабля
И он, скользнув лучистой каплей солнца,
Прорежет волны у руля.
Склонясь с бортов, с невольною улыбкой
Все смотрят вниз. А он уже исчез.
Вверх по корме струится глянец зыбкий
От волн, от солнца и небес.
Как жар горят червонной медью гайки
Под серебристым тентом корабля.
И плавают на снежных крыльях чайки,
Косясь на волны у руля.
С КОРАБЛЯ
Для жизни жизнь! Вон пенные буруны
У сизых каменистых берегов.
Вон красный киль давно разбитой шкуны.
Но кто жалеет мертвых рыбаков?
В сыром песке на солнце сохнут кости…
Но радость неба, свет и бирюза,
Еще свежей при утреннем норд-осте —
И блеск костей лишь радует глаза.
Чашу с темным вином подала мне богиня печали.
Тихо выпив вино, я в смертельной истоме поник.
И сказала бесстрастно, с холодной улыбкой богиня:
«Сладок яд мой хмельной. Это лозы с могилы любви».
Светло, как днем, и тень за нами бродит
В нагих кустах. На серебре травы
Луна с небес таинственно обводит
Сияние вкруг темной головы.
Остановясь, ловлю твой взор прощальный,
Но в сердце холод мертвенный таю —
И бледный лик, загадочно-печальный,
Под бледною луной не узнаю.
…Светает…Над морем, под пологом туч,
Лазурное утро светлеет;
Вершины байдарских причудливых круч
Неясно и мягко синеют.
Как зеркало – море… Не плещет прибой…
Под лёгкой фатою тумана,
В ущельях, где сумрак теснится ночной,
Ещё и прохладно и рано…
Но с каждой минутой в рассветных лучах
Яснеют и берег и море…
Как чудны здесь, в этих зелёных горах,
Весенние свежие зори!…
… Кругом, в пустыне каменистой,
Желтеет дрок. Вдали руины, храм.
Вдали полдневных гор хребет лазурно- мглистый
Источник