Північна Америка
| Сайт: | Підготовка до ЗНО — Освітній портал «Академія» |
| Курс: | Підготовка до ЗНО з географії |
| Книга: | Північна Америка |
| Надруковано: | Гість |
| Дата: | Monday 14 June 2021 6:37 PM |
Зміст
1. Північна Америка
Площа суходолу — 24,2 млн. км 2 . Населення — 530 млн. осіб (2012). Найвища точка над рівнем моря — г. Мак-Кінлі, 6194 м. Найнижча точка від рівня моря — Долина Смерті — 86 м. Найдовша річка — Міссісіпі з Міссурі, 6420 км. Найбільше озеро — Верхнє. Найбільший острів — Гренландія.
За площею Північна Америка є третім материком в світі. Він розташований повністю у північній та західній півкулях.
Північна Америка омивається трьома океанами: з заходу — водами Тихого океану, зі сходу — Атлантичного, а з півночі — Північного Льодовитого. Істотний вплив на природу материка мають теплі і холодні морські течії, що проходять біля його берегів: Гольфстрім, Лабрадорська, Каліфорнійська.
Вузьким Панамським перешийком Північна Америка зв’язана з Південною Америкою, а від Євразії материк відокремлений Беринговою протокою.
Крайніми точками материка є:
- північна — мис Мерчисон (73° пн. ш., 95° зх. д.);
- південна — мис Мар’ято (8° пн. ш., 81° зх. д.);
- західна — мис Принца Уельського (66° пн. ш., 168° зх. д.);
- східна — мис Сент-Чарльз (53° пн. ш., 56° зх. д.).
Берегова лінія сильно порізана.
Великі моря, що омивають береги Північної Америки, — це Карибське, Берингове, Бофорта, Баффіна. Найбільшими затоками є: Гудзонова, Мексиканська, Каліфорнійська, Аляска. Найбільші півострови: Лабрадор, Флорида, Юкатан, Каліфорнія, Аляска. Найвідоміші острови біля берегів материка: Гренландія (найбільший в світі), Канадський Арктичний архіпелаг, Ньюфаундленд, Великі та Малі Антильські, Алеутські.
Історія відкриття Північної Америки дуже тривала. Задовго до офіційного її відкриття Христофором Колумбом у 1492 р., тут побували вікінги, можливо й фінікійці, китайці, африканські мандрівники. Після плавань Колумба почалася колонізація материка іспанцями, а згодом англійцями та французами. Північні частини материка були відкриті лише у XVIII ст. після плавань Вітуса Беринга та Олексія Чірікова. Великий внесок у їх вивчення зробили Генрі Гудзон, Олександр Маккензі, Руаль Амундсен.
Залежно від геологічної будови у Північній Америці виділяються північна та центральна рівнинні частини, що лежать на давній Північноамериканській платформі, та західна і східна — гірські, які розміщені у поясах складчастості.
Рівнини материка є різними за абсолютною висотою. Вони сформовані на давній Північноамериканській платформі. На півночі, на Канадському щиті, сформувалася Лаврентійська височина, яка має абсолютні висоти 500-700 м. Тут поширені корисні копалини магматичного походження: залізні, мідні, нікелеві, уранові руди. У центрі, на плиті платформи, простягайся Центральні (200-500 м) та Великі (1200-1700 м) рівнини. В осадовому чохлі платформи відомі поклади кам’яного та бурого вугілля, нафти, природного газу.
Південно-східне узбережжя займають низовини з абсолютною висотою до 200 м. Найбільшою з них є Примексиканська. Ці території утворилися на молодій платформі з потужним осадовим чохлом. Тому тут залягають великі запаси нафти, природного газу, фосфоритів.
На заході Північної Америки знаходиться великий пояс складчастості, який відповідає у рельєфі другій за довжиною гірській системі світу — Кордильєрам. Це високі гори, які сформувалися у мезозойську та альпійську епохи горотворення. Найвища точка — г. Мак-Кінлі (6194 м). Гори є сейсмічно активними, в них є багато діючих вулканів. Кордильєри являють собою кілька паралельних хребтів, між якими високо припідняті плато, найбільшим за площею серед яких є Великий Басейн. У зв’язку з активним вулканізмом, Кордильєри відомі великими покладами магматичних порід: мідних, поліметалевих, уранових руд, самородної сірки, срібла, золота.
На сході материка тягнуться низькі гори Аппалачі, їх найвища точка ледь перевищує 2000 м. Аппалачі — давні гори: вони сформувалися у палеозойську еру.
Велика протяжність Північної Америки з півночі на південь визначає різноманітність її клімату, який сформувався внаслідок дії суми кліматотвірних чинників.
Північний тропік перетинає материк у південній частині, тому Сонце на його території буває у зеніті лише на півдні. Північне полярне коло торкається Північної Америки на півночі. За ним спостерігаються полярний день та полярна ніч. Кількість сонячної радіації збільшується з півночі на південь, тому в такому ж напрямку збільшуються і температури повітря.
На клімат материка впливають постійні впри — північно-східні пасати, що дмуть з тропіків до помірних широт. Вони приходить з Атлантичного океану, тому несуть вологу погоду у південну частину континенту. На клімат середньої частини материка впливає інший постійний вітер — західне перенесення. Цей вітер приходить з Тихого океану, тому несе вологі повітряні маси. Але Кордильєри затримують західне перенесення, то впливає на перерозподіл опадів: багато опадів одержують прибережні райони до гір, за горами опадів випадає значно менше.
В центральній частині Північної Америки між двома гірськими системами Кордильєр та Аппалачів виникає «алея торнадо». Торнадо — атмосферні вихори з величезною швидкістю руху повітря. Вони викликають великі руйнування. Торнадо формуються на рівнинах при зустрічі холодних та теплих повітряних мас, що легко проникають сюди у зв’язку з відсутністю перешкод.
На клімат узбереж впливають морські течії: холодні течії викликають суху погоду, теплі — вологу. Тому мало зволоженим є південно-західне узбережжя (через холодну Каліфорнійську течію). Навпаки добре зволоженими є північно-східні береги через теплу Аляскинську течію.
Північна Америка лежить в межах всіх кліматичних поясів північної півкулі, крім екваторіального. Найбільш різноманітні кліматичні умови формуються у субтропічному та помірному поясах. В них зволоження та річні амплітуди коливань температур змінюються від узбережжя вглиб материка.
Північна Америка багата на внутрішні води. Тут протікає одна з найбільших річок земної кулі — Міссісіпі (місцеві індіанці називають її «Великою рікою») з притокою Міссурі, розташоване найбільше прісноводне озеро Землі — Верхнє. Північноамериканські льодовики поступаються за площею тільки льодовикам Антарктиди. В Північній Америці є великі райони боліт та значні запаси підземних вод.
Поверхневі води на території материка розподілені дуже нерівномірно. На заході річкова система розвинута слабо, в деяких регіонах відсутня зовсім. На південному сході річкова сітка густа. Більшість річок належить до басейнів Атлантичного та Північного Льодовитого океанів. Переважно це рівнинні річки, які мають широкі та глибокі долини, їх живлення — дощове або снігове.
До річок басейну Атлантичного океану належать Міссісіпі та річка Святого Лаврентія.
Маккензі — найбільша річка басейну Північного Льодовитого океану, бере початок з Великого Невільничого озера. Живлення річки снігове та ґрунтове. Маккензі замерзає більш, ніж на півроку.
Річки Колумбія та Колорадо належать до басейну Тихого океану. Вони мають льодовикове живлення і повноводні влітку. Річка Колорадо створює найбільший в світі каньйон, що є результатом глибинної річкової ерозії. Його максимальна глибина — близько 2 тис. м.
Великі озера Північної Америки є найбільшою прісноводною озерною системою світу. Походження улоговин озер остаточно не з’ясоване. Припускають, що це — тектонічні западини, розширені давнім льодовиком. П’ять значних за розмірами озер (Верхнє, Мічиган, Гурон, Ері, Онтаріо) зв’язані між собою, а через річку Святого Лаврентія з’єднані з Атлантичним океаном. Велике Солоне відноситься до безстічних. Озера Ері та Онтаріо сполучаються річкою Ніагарою (з індіанської перекладається як «гримуча вода»), на якій знаходиться всесвітньо відомий Ніагарський водоспад.
У Північній Америці є гірські та покривні льодовики. Гірські льодовики вкривають вершини Кордильєр, покривні знаходяться у Гренландії (12% криги світу) та островах Канадського Арктичного архіпелагу.
На рівнинах природні зони змінюються за законом широтної зональності, тобто він екватора до полюсів. В Північній Америці можна чітко помітити таку закономірність лише на півночі материка. В центральній частині природні зони змінюються від узбережжя вглиб материка, що пояснюється зміною клімату від морського до континентального у цьому ж напрямі. Така закономірність має назву природна секторність.
На півночі сформувалися арктичні пустелі в умовах арктичного (тобто холодного та сухого) клімату. Ґрунти відсутні. Тут ростуть мохи, лишайники, водорості. Тварини живуть переважно у воді чи біля неї: білий ведмідь, тюлені, моржі. На узбережжях є «пташині базари».
В умовах субарктичного клімату сформувалася зона тундри — заболочених безлісих просторів. Ґрунти — тундрово-глеєві та торфово-болотні. Серед рослин переважають мохи, лишайники, карликові дерева (полярна верба, карликова береза), ягідні чагарники (чорниця, журавлина, морошка). Тваринами тундри є: вівцебик, олень- карібу, песець, вовк, лемінг, біла куріпка, біла сова, вівцебик, заєць-біляк.
На південь тундра переходить у лісотундру та тайгу. Тайгою називають зону хвойних лісів. В Північній Америці вона сформувалася двома смугами: на Лаврентійській височині та на тихоокеанському узбережжі. Клімат помірний. Ґрунти підзолисті. Ростуть: чорна і біла ялина, американська модрина, сосна, ялиця, секвоя. Серед тварин тайги відомі: канадська рись, вовк, лисиця, лось, олені-вапіті, ведмідь-грізлі, чорний ведмідь барібал.
На східному узбережжі материка в умовах мусонного помірного клімату виникла зона мішаних і широколистяних лісів. Ґрунти тут сірі та бурі лісові. Рослини: хвойні та листяні породи. Серед листяних поширені цукровий, червоний і сріблястий клени, бук, дуб, липа, дикі яблуні, груші, вишні. Тварини: ведмідь-барібал, олень, дикобраз, бурундук, скунс, єнот-полоскун.
На південь від мішаних лісів тягнуться перемінно-вологі ліси. Клімат тут субтропічний мусонний. Ґрунти — червоноземи та жовтоземи. Ростуть карликові пальми, магнолії, вічнозелені види дубів. Живуть черепахи, алігатори, дикі індички, папуга, колібрі.
Центральні та Великі рівнини займає зона степів, яка має місцеву назву «прерії». Вона сформувалася в умовах континентального помірного та субтропічного клімату. На чорноземах ростуть ковила, бізонова трава, полин, тонконіг. Живуть гризуни (ховрах, хом’як, миша, тушканчик, байбак), змії, ящірки, лисиця, степовий вовк койот, бізон.
Пустелі у Північній Америці лежать на високогірних плато в тропічному поясі. Ґрунти тут сіро-бурі. Головними рослинами є кактуси, солянки, полин. В тваринному світі переважають змії, ящірки, черепахи.
В Кордильєрах та Аппалачах спостерігається висотна поясність зміни природних комплексів.
У Північній Америці проживає майже 460 млн. осіб, що складає 7 % населення світу. Середня щільність населення близько 19 осіб/км 2 . Населення розміщене вкрай нерівномірно через природні умови. Майже незаселеними є північна (внаслідок суворих кліматичних умов) та західна (Кордильєри) частини материка Найбільша густота населення (100 осіб/км 2 ) спостерігається на східному узбережжі та на Антильських островах.
За історичними ознаками населення материка можна поділити на корінне і прибуле. Корінними жителями Північної Америки є представники монголоїдної раси — ескімоси, алеути, індіанці. Серед прибулого населення найбільше нащадків англійців, французів, іспанців (європеоїдна раса) та нащадки рабів з Африки (негроїдна раса). Для расового складу материка є типовим наявність мішаних рас, а саме метисів (монголоїди з негроїдами), мулатів (європеоїди з негроїдами), самбо (монголоїди та негроїди).
На сучасній політичній карті Північної Америки виділяють 37 країни, 23 з них є суверенними державами. Найбільшими за площею є Канада (столиця Оттава), США (столиця Вашингтон), Мексика (столиця Мехіко). Переважна більшість держав Північної Америки — це країни, що розвиваються. США і Канада є високорозвиненими країнами «великої сімки».
Источник
Готуйся серйоЗНО
до географії
ПІВНІЧНА АМЕРИКА
Для тренажеру виключіть на вашому комп’ютері антирекламу.
Географічне положення
Площа — 20,4 млн. км², а разом із островами — 24,25 млн. км² — 16% суші земної кулі. Вона в два рази більша за Європу і поступається тільки перед Євразією та Африкою.
Найпівнічніша точка мис Мерчисон 71°58′ пн. ш. 94°28′ зх. д.
Найпівденніша точка мис Мар’ято 7°12′ пн. ш. 80°52′ зх. д.
Найзахідніша точка мис Принца Уельського 65°35′ пн. ш. 168°05′ зх. д.
Найсхідніша точка мис Сент-Чарльз 52°24′ пн. ш. 55°40′ зх. д.
Північна Америка розміщена повністю у Північній і Західній півкулях і простягається від екваторіальних до арктичних широт.
Найбільш наближена до Південної Америки і Євразії. Від Пд. Америки відділяється Панамським каналом (побуд. у 1914 р. – довжина 280 км, ширина 150 км, глибина – 21 м)
Берегова лінія дуже порізана, особливо у північній частині.
Острови: Гренландія, Канадський Арктичний архіпелаг (Баффінова Земля, Вікторія, Банкс, Елсмір), Вест-Індія (Великі Антильські острови – Куба, Ямайка, Гаїті, Пуерто-Ріко; Малі Антильські острови, Багамські острови), Бермудські острови, Ньюфаундленд, Алеутські острови, острів Святого Лаврентія, Архіпелаг Олександра, острови Королеви Шарлотти, острів Ванкувер).
Півострови: Каліфорнія, Аляска, Унгава, Лабрадор, Флорида, Юкатан
Моря і океани: Тихий: Берінгове; Північно-Льодовитий – Баффіна, Бофорта, Гренландське; Атлантичний – Саргасове, Карибське (море Флібустьєрів)
Затоки: Каліфорнійська, Аляска, Гудзонова, Святого Лаврентія, Фанді, Мен, Мексиканська, Кампече
Протоки: Панамський канал, Берінгова, Гудзонова, Дейвісова, Флоридська
Рельєф і геологічна будова материка
Поверхня Північної Америки дуже різноманітна. При середній висоті материка 720 м над рівнем моря більша частина його має висоти від 200 до 500 м, на низовини припадає 20%. Більш як 25% території становлять висоти понад 1000 м. Найвища точка Північної Америки — гора Деналі (Мак-Кінлі) — 6193 м, найнижча — Долина Смерті — 85 м нижче рівня моря.
Північна Америка разом з Євразією є залишком давнього материка північної півкулі Лавразія, який почав розколюватися на сучасні материки наприкінці мезозойської ери близько 100 млн. років тому.
На відміну від інших частин світу типовим для континенту є меридіональне простягання найвищих гірських систем по його периферії — Кордильєр на заході і Аппалачів на сході.
Основу материка становить докембрійська Північно-Американська платформа , що займає приблизно половину його поверхні, велику частину Гренландії і південний схід Канадського Арктичного архіпелагу. Близько 60% поверхні платформи майже не має осадочного чохла і виступає на поверхню у вигляді Канадського, або Лаврентійського, щита — одного з найбільших щитів північної півкулі. Щит утворюють архейські та протерозойські гнейси, граніти та інші кристалічні породи – найдавніші породи на материку.
Колись Канадський щит займав майже всю Північну Америку на схід від Скелястих гір. Точніше, саме він і був тоді Північною Америкою. Потім південна частина його опустилась і була залита морем. А коли море знову відступило, з-під води з’явився не щит, а потужні шари морських осадків: вапняку, глин, піску. Вони осіли на поверхні щита і вкрили його шаром завтовшки кілька кілометрів. Саме вони й утворюють тепер поверхню США і західну частину Канади.
Чим далі на північ, тим шар осадків тоншає, і на північ від Великих озер кристалічні сланці і граніти виходять на поверхню.
Ще в давнину Канадський щит під напором сусідніх ділянок земної кори дав ряд тріщин. По тріщинах осідала, провалювалась його середина. Море негайно затопило утворену западину. Цей провал на щиті добре видно на карті; його займає Гудзонова затока.
Рівнини займають 2/3 поверхні материка. Канадському щиту відповідає в рельєфі Лаврентійська височина, яка має пересічні висоти 500-700 м. Вона зазнала впливу давнього зледеніння. Льодовики принаймні 4 рази наступали на материк, сповзаючи з півострова Лабрадор. Під час найбільшого Канзаського зледеніння, яке відбувалася близько 300 тис. років тому, кригою було вкрито 65% площі материка. Південна межа льоду досягала приблизно 40° пн. ш. Товщина шару криги становила 2-3 км. Останній льодовик розтанув 6-10 тис років тому. Канадський щит у тій його частині, яка тепер виходить на поверхню, багато років був похований під льодами, потужність яких досягала 2-3 км.
Коли льодовик розтанув, западини по краях щита, утворені вздовж тріщин або вкриті льодом, заповнились талими водами — виникли Великі озера і ланцюг інших, також дуже великих, «майже великих» озер: Вінніпег, Атабаска, Велике Невільниче, Велике Ведмеже. Озера ці з’єднались річками, які несли в океан надлишок талих вод: на північний схід потекла річка Св. Лаврентія, на північний захід, якраз по межі щита,- Маккензі. Річки прорили русла в обхід льодовика, бо він не пропускав ще їх найкоротшим шляхом у Гудзонову затоку. Частина води стікала на південь у Мексиканську затоку через р. Міссісіпі.
Льодовик не зміг перетворити Канадський щит в абсолютну рівнину, бо в різних місцях він мав різну твердість. Поряд з «баранячими лобами» трапляються «кучеряві скелі», поверхня яких нагадує хвилясту вовну вівці. «Баранячі лоби» місцями відполіровані льодом до блиску, місцями покреслені паралельними подряпинами — слідами каменів, які він ніс за собою. За напрямом цих подряпин дізналися, звідки і куди рухався льодовик.
Незліченні горби і западини на поверхні щита розкидані в повному безладді. Коли льодовик розтанув, кожна западина перетворилася в озеро, тому й озер у північній Канаді безліч. Суша між ними, мов тонке мереживо, вся складається з хитросплетеної сітки островів і перешийків. Озера лежать на різній висоті, і річки збігають від одного до другого порогами і водоспадами.
Отже, розвиток сучасних форм поверхні Північної Америки — це прояв і наслідок тісної взаємодії ендогенних й екзогенних процесів. У результаті цього в межах Північної Америки сформувалися такі форми рельєфу: Лаврентійська височина, Кордильєри, Аппалачі, Центральні рівнини, Великі рівнини та Берегові низовини – Приатлантична, Міссісіпська, Примексиканська.
На захід від Центральних рівнин розташована смуга Великих рівнин, або плато Прерій. Великі рівнини являють собою систему східчастих плато, що знижуються від Кордільєр на схід. Висота їх від 500 м на сході до 1600-1700 м на заході, протяжність з півночі на південь понад 4000 км. Поверхня Великих рівнин складена переважно осадочними породами, які вкриті алювіальним, еоловим, а в північній частині — льодовиковим матеріалом. Річки, що стікають з Кордільєр, розчленували плато глибокими долинами на столові височини. Тут поширені «дурні» землі – бедленди, на яких не можлива господарська діяльність людини.
Східний край Північної Америки займає пояс давніх омолоджених гір — Аппалачів. Довжина гір понад 2000 км, ширина 200-300 км, середня висота 1000-1300 м, а окремі вершини досягають 2000 і більше метрів. Північна частина утв. в каледонську складчастість, а південна у герцинську. Мають пологі схили та округлі вершини (подібні ззовні до Карпат). Найвища точка г. Мітчелл – 2037 м. Відкриття Аппалачів почалося у 1540 р., коли до південно-східного підніжжя вийшов іспанський конкістадор Ернандо де Сото. Гори розміщені в районі колишнього проживання племені індіанців-аппалачів. На їх мові це слово означає – “помори”. З початку ХVІІ ст. гори активно вивчалися, а до кінця ХVІІІ ст. були пройдені уздовж і поперек. Найбільшою в світі карстовою печерою є Флінт-Мамонтова печера біля західних схилів Аппалач. Загальна довжина її підземних коридорів становить близько 500 км. У печері є мальовничі гроти, глибокі шахти, підземні озера і річки, найдовша з яких Стікс. Знайдена печера була у 1809 р мисливцем, що переслідував пораненого ведмедя.
Уся західна частина Північної Америки, починаючи від Панамського перешийка на півдні і до Аляски на півночі, а також Антільські острови, входять до складу Кордільєр, що складаються з кількох хребтів і великих плато між ними. Більшість хребтів належить до мезозойського і альпійського етапів горотворення.
Альпійська складчастість – х р ебет Аляска, Берегові хребти, Мексиканське плоскогір’я .
Решту хретів і піднять – мезозойського віку.
Починаються Кордільєри на Алясці двома основними хребтами, що мають тут широтний напрям,- хребтом Брукса на півночі і Аляскинським хребтом на півдні. В Аляскинському хребті знаходиться найвища точка Кордільєр — г. Мак-Кінлі (6193 м). Гора названа шукачами золота у 1896 р. на честь 25-го президента США Уїльяма Мак-Кінлі.
Гори Брукса мають висоту 1200-1300 м. На північ від Аляскинського хребта розташоване велике і досить розчленоване плоскогір’я Юкон з переважаючими висотами 600-800 м.
Основними гірськими ланцюгами канадської частини Кордільєр є Скелясті гори на сході і Береговий хребет на заході. Між ними розташоване вулканічне плато Фрейзер, висота якого 800-1200 м. Система проток відокремлює Береговий хребет від острівного ланцюга. У межах США Кордільєри досягають найбільшої ширини (до 1600 км). Береговий хребет Канади переходить у Каскадні гори в межах США. Між хребтами на заході і Скелястими горами на сході розкинулись такі величезні плато, як Колумбійське, Великий Басейн і Колорадо. Плато Колорадо відоме своїми грандіозними каньйонами. Так, Великий каньйон річки Колорадо має глибину до 1800 м.
На території Мексики Кордільєри нижчі і менш розчленовані. Тут розкинулося велике Мексиканське плоскогір’я, внутрішня частина якого являє собою чергування хребтів і улоговин. За характером рельєфу воно нагадує Великий Басейн. На півдні – ряд вулканів (Орісаба — 5700 м, Попокатепетль — 5452 м). Про недавній вулканізм тут свідчать гейзери, гарячі джерела, грязьові вулкани. Ці явища спостерігають в Йєллоустонському національному парку, відомому найвищими гейзерами в світі. Деякі з них викидають гарячу воду на висоту 50-90 м. Зокрема це: “Велетень” – 91 м, “Пречудесний” – 75 м, “Старий служака” – 50 м. Поруч з гейзерами-велетнями, що викидають воду раз на десятки років, є й маленькі фонтанчики, що б’ють к під землі кожні 3-4 хв. Є гейзери-одинаки, є й групки струменів, що пов’язані підземними ходами. Відомі у парку й гарячі озера, в яких живуть водорості, що підфарбовують воду у різні кольори: зелений, рожевий, жовтий, оранжевий. Йєллоустонський – перший створений у світі національний парк. Він існує з 1 березня 1872 р. Нині парк щороку відвідує майже 3 млн. туристів. Територія відома мальовничими ландшафтами, каньйонами, печерами, вулканічними озерами, гарячими джерелами (половина світу!), грязьовими вулканами та гейзерами. Більша частина парка вкрита застиглою лавою.
Тихоокеанське узбережжя Північної Америки та південну вузьку частину материка складає молодий альпійський пояс складчастості, який не завершив свого формування. Тут найбільш часті землетруси та є діючі вулкани. Найвищим серед вулканів Північної Америки є Орісаба (5747 м). Місцеві жителі називають вулкан Чітлалтепетль – “зоряна гора”. Є багато свідчень про виверження Орісаби протягом ХVІ-ХVІІ ст. Останнє виверження вулкана сталося у 1687 р.
Попокатепетль – вулкан на півдні Мексики. Назва в перекладі з мови місцевих індіанців означає “гора, що димить”. Висота вулкана становить 5432 м. Попокатепетль – діючий вулкан. Він майже безперервно димить. Територія навколо вулкана проголошена національним парком.
Найактивнішим у Північній Америці є вулкан Ісалько у країні Сальвадор. Його висота — 1885 м. Близько двохсот років він діє безперервно. Виверження повторюються кожні 2-10 хвилин. Цей вулкан служить маяком для моряків.
Дрібніші риси рельєфу здебільшого пов’язані з ерозійними процесами. У північно-західній частині Кордільєр добре представлені льодовикові форми, а в південно-східній — водно-ерозійні. У внутрішніх частинах зустрічаються численні форми рельєфу, утворені діяльністю вітру.
Корисні копалини
Материк дуже багатий на різноманітні корисні копалини. Це пов’язано з тектонікою та геологічною будовою континенту. Особливо багато в Північній Америці природного газу, кам’яного і бурого вугілля, цинку, молібдену. Значні запаси залізної, мідної, свинцевої, нікелевої руд, кобальту, нафти. Бідний материк на марганець, хром, алюмінієву сировину, вольфрам, олово.
Майже всі поклади кам’яного вугілля материка зосереджені на території США і здебільшого пов’язані з відкладами карбону, тріасу та крейди. Найбільші поклади вугілля знаходяться на передгірному західному схилі Аппалачів — у так званому Пенсільванському басейні, а також у штаті Західна Вірджінія. Родовища вугілля є також на південь від Великих озер (Іллінойський і Міссісіпський басейни).
Родовища бурого вугілля широкою смугою тягнуться від верхів’я р. Міссурі вздовж східного схилу Скелястих гір аж до Північного Льодовитого океану. Більша частина буровугільних родовищ зосереджена на території Канади і відіграє важливу роль у паливному балансі цієї країни.
Основні райони поширення нафти належать до Аппалачського прогину. Це — басейни Канзасу, Оклахоми, Техасу. Є поклади нафти на узбережжі Мексиканської затоки США і Мексики. Нафтові родовища є також на заході США, де вони тягнуться неширокою смугою вздовж тихоокеанського узбережжя.
З кам’яновугільними і нафтовими родовищами пов’язані родовища природного газу.
З рудних копалин Північна Америка багата на залізну руду . Великі родовища залізної руди залягають у районі Великих озер. Більша частина запасів зосереджена в Канаді (штат Онтаріо). Великі поклади залізної руди є на півострові Лабрадор і на півдні Аппалачських гір — у штаті Алабама.
Досить великі поклади мідних і нікелевих руд зосереджено у Північній Америці. Найбільші з них зосереджені в Канадському щиті.
За запасами кольорових і дорогоцінних металів — срібла, золота, міді, цинку, свинцю — Кордільєри посідають одне з перших місць у світі. Особливо багаті на них Скелясті гори і мексиканські Сьєрри.
Источник