Найбільші течії атлантичного океану

§ 9. Атлантичний океан (підручник)

§ 9. Атлантичний океан

Площа океану – 91, 7 млн км 2 .

Середня глибина – 3 600 м.

Максимальна глибина – 8 742 м.

1. Пригадайте, береги яких материків омивають води Атлантичного океану.

2. Які протоки сполучають Атлантичний океан із Середземним морем та Тихим океаном?

3. Які відомі мореплавці торували простори Атлантичного океану?

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ І РОЗМІРИ. Атлантичний океан лежить між Америкою на заході та Європою і Африкою на сході. Межі з Індійським і Тихим океанами проведені умовно – по меридіанах від мисів на південних краях Африки і Південної Америки до Антарктиди. Назву Атлантичному океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного титана Атласа (Атланта), який нібито стояв на краю Землі і тримав на плечах небозвід. У різний час океан називали «Море за Геракловими стовпами», «Західний океан», «Море мороку». Назва Атлантичний океан утвердилася в географії з 1507 р.

Атлантичний океан – другий за величиною океан планети. Як і Тихий, він простягається від субарктичних широт до Антарктиди (на 16 000 км). Його відмінними рисами є витягнута форма та вузькість. І на півночі, і на півдні він має широке водне сполучення з холодними полярними водами. За глибиною Атлантичний океан є другим після Тихого. Максимальна глибина відмічена у глибоководному жолобі Пуерто-Рико (8 742 м).

Серед морів Атлантичного океану вирізняють внутрішні ( Балтійське, Середземне, Чорне, Азовське) та окраїнні ( Північне, Карибське). Найбільшими затоками є Мексиканська, Біскайська і Гвінейська. За розмірами вони не поступаються морям.

Більшість островів розташована поблизу суходолу і має материкове походження ( Ірландія, Великобританія, Великі Антильські). Вулканічними є острови Ісландія, Канарські. Коралове походження мають Бермудські острови.

Саргасове море одне з найзагадковіших морів світу. Свою назву воно отримало за скупчення у поверховому шарі води плаваючих бурих водоростей саргасів. Їх пучки зелено-бурими плямами проступають на синій поверхні моря. У 1492 р. Христофор Колумб у своєму щоденнику записав: «Стільки трави, що здавалося, все море кишить нею». Іспанським морякам водорості, вкриті повітряними пухирцями, нагадували сорт винограду сарга. Отже, назва Саргасове море дослівно означає Виноградне море. Цікаво, що воно не має берегів, а його межі визначають океанічні течії.

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Атлантичний океан – найбільш вивчений і освоєний людьми. Перші відомості про нього зібрали фінікійці ще за тисячу років до н. е. Проте тільки у Х ст. вікінгам вдалося перетнути океан і дістатися від берегів Європи до Гренландії і Північної Америки. Початок швидкому освоєнню океану поклав у XV ст. Христофор Колумб. Слідом за ним здійснювали плавання португальці, іспанці, англійці. Відтоді Атлантичний океан став головним водним шляхом на Землі.

Мал. Маршрути подорожей Христофора Колумба

На початку ХІХ ст. російська експедиція Івана Крузенштерна та Юрія Лисянського провела вивчення проб води з глибин. Всебічні ж дослідження Атлантики почалися тільки наприкінці століття за допомогою спеціально обладнаних експедиційних суден. Англійська експедиція на судні «Челленджер» здійснила проміри глибин, дослідила властивості водних мас, органічний світ океану. У наш час океанологи різних країн світу продовжують вивчати дно, властивості води та течії Атлантичного океану.

БУДОВА ТА РЕЛЬЄФ ДНА. Геологи за зразками порід дна встановили, що Атлантичний океан – наймолодший океан Землі. Майже посеред океану з півночі на південь тягнуться серединно-океанічні хребти – Північноатлантичний і Південноатлантичний. Вони утворюють єдиний підводним гірський ланцюг завдовжки 17 000 км, вершини якого підносяться над дном на 2 000 м. Окремі вершини здіймаються вище рівня океану, утворюючи вулканічні острови. Уздовж середини хребтів проходить розлом земної кори – рифтова долина – завширшки близько 50 км. Вона є однією з найбільших тріщин на поверхні Землі. У цьому місці проходить межа літосферних плит, рухи яких супроводжуються виверженнями вулканів і землетрусами. Виливи магми у рифтовій зоні нарощують краї плит. Завдяки цьому дно Атлантичного океану розширюється зі швидкістю 2 см за рік.

Обабіч серединних хребтів розташовується плоске ложе океану з глибинами 4 – 6 км. На ньому височать сотні підводних гір вулканічного походження. Порівняно з Тихим океаном Атлантичний має ширший шельф, особливо уздовж берегів Європи і Північної Америки.

Мал. Атлантичний океан

Цікава географія

Куди зникла Атлантида

Стародавні легенди, яким понад 3 тис. років, розповідають про Атлантиду –острів-материк, що нібито колись існував у Атлантичному океані. Про нього розповідається в працях давньогрецького філософа Платона, що жив у І V ст. до н. е. Він пише про суходіл, розташований за Середземним морем, який зненацька поглинуло море. Вже в наші часи багато дослідників намагалися відшукати затонулу Атлантиду. Одні шукали її на заході Африки, другі – в Егейському морі, треті – в Індійському океані. Проте пошуки виявилися марними. До цього часу вчені сперечаються про те, була Атлантида чи не було, і якщо була, то де саме.

Робота з картою

1. В яких півкулях розташований океан?

2. Які з морів Атлантичного океану шельфові?

3. Наведіть приклади материкових островів?

4. Назвіть теплі течії північної частини Атлантики. Як вони вливають на формування клімату в Європі?

5. Який напрямок простягання мають серединно-океанічні хребти в Атлантичному океані?

КЛІМАТ . Кліматичні умови Атлантичного океану дуже різноманітні. Це обумовлено його розміщенням в усіх кліматичних поясах земної кулі. Північні та південні райони океану, що розміщуються в полярних і субполярних широтах, мають суворий клімат з від’ємними температурами протягом більшої частини року. При цьому південна частина океану холодніша за північну, оскільки Антарктида є потужнішим охолоджувачем, ніж Арктика.

В помірних широтах на формування клімату впливають західні вітри, які породжують велику кількість штормів (особливо взимку). У тропічних широтах панують пасати. Там спостерігаються н айвищі температури повітря над океаном (+30 0 С) і н айменш а кількість опадів . Північніше екватора виникають тропічні циклони, які іноді перетворюються на урагани. Зароджуючись біля берегів Африки, вони переміщуються до Карибського моря, де набувають максимальної сили. В екваторіальних широтах випадає найбільше опадів – понад 2 000 мм за рік.

Мал. Атлантичний океан біля берегів Антарктиди

ВОДНІ МАСИ Й ТЕЧІЇ. Водні маси різняться температурою і солоністю. Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Найтепліші води (+26 0 С) – в екваторіальних і тропічних широтах. Далі на північ і південь температура води знижується.

Найбільша солоність вод (37,5 ‰) спостерігається в тропічних широтах, де переважає бездощова і спекотна погода. У прибережних водах Антарктиди вона знижується до 33 ‰ через опріснення внаслідок танення криги. Найменшу солоність вод (18 ‰) мають райони океану, куди впадають прісні води великих річок. Наприклад, Амазонка у місці впадіння в Атлантичний океан так опріснює його води, що навіть за кілька кілометрів від берега її можна пити. Особливістю Атлантичного океану є численні айсберги.

Течії в Атлантичному океані, як і в Тихому, утворюють два кола циркуляції води. На відміну від Тихого океану вони спрямовані не по широті, а майже уздовж меридіанів. Причиною цього є витягнутість Атлантики з півночі на південь. Течії переносять водні маси, а з ними тепло і холод з одних широт у інші. Найвідоміша тепла течія – Гольфстрім, яка жене теплі тропічні води на північ. Північніше 40˚ пн. ш. вона повертає на північний схід і називається Північноатлантичною. Обидві течії обігрівають не тільки північну частину Атлантики, а й значно пом’якшують клімат на півночі Європи. За це їх називають „водяними обігрівачами”. Над ними формуються більш теплі і вологі повітряні маси, тому виникають хмари, опади, циклони. Західні вітри переносять їх далі на схід – в Європу. З Північного Льодовитого океану в Атлантичний приходить холодна Лабрадорська течія, яка сильно знижує температуру повітря у прилеглих районах.

Мал. Течії Атлантичного океану

ОРГАНІЧНИЙ СВІТ. Рослини і тварини Атлантичного океану бідніші видами, ніж у Тихому. Це пояснюється геологічною молодістю океану. В Атлантиці поширені різні види водоростей – червоні, зелені, бурі (серед яких і саргассові).

Найбільше різноманітних тварин мешкає в екваторіальних і тропічних водах. Тільки там зустрічаються летюча риба, меч-риба, морська черепаха. Серед коралових рифів живуть баракуда, спиноріг, риба-метелик, риба-ангел. Тільки в Саргасовому морі на глибині 700 м нерестяться вугри, які припливають туди з річок Європи і Північної Америки. Із ссавців є кити, тюлені. В холодних водах різноманітність видів незначна, але загальна кількість тварин дуже велика. На узбережжях материків і островах безліч птахів (чайки, кайри), які живляться рибою.

Мал. Морський сувенір

Мал. Завдяки акціям екологів за останнє десятиріччя в Атлантичному океані збільшилась популяція китів

ГОСПОДАРСЬКЕ ВИКОРИСТАННЯ. Атлантичний океан омиває береги найрозвинутіші країни світу. Його просторами пролягли найжвавіші морські шляхи, якими курсують сотні пасажирських і вантажних суден. На його узбережжях виникли найбільші порти світу. Узбережжя і острови є прекрасними місцями відпочинку і туризму.

Біологічні ресурси використовуються людиною з давніх-давен. Серед риб найбільше промислове значення мають оселедець, тріска, тунець, анчоус, мойва, морський окунь, хек, камбала, сардина. Крім риби виловлюють устриць, кальмарів, крабів, лангустів, креветок. У деяких районах внаслідок надмірного вилову скоротилися запаси риби. Для їх відновлення необхідно на кілька років скоротити промисел.

З мінеральних ресурсів на шельфах є поклади нафти і природного газу. Їх розробляють у Північному морі, Мексиканській і Гвінейській затоках. Видобування здійснюється за допомогою бурових платформ, установлених у морі. Потім нафто- і газопроводами, прокладеними дном, сировину перекачують у сховища. Підводні родовища вугілля розробляють Велика Британія і Канада. На шельфі поблизу Південної Африки відкрито родовища високоякісних алмазів. Їх видобувають на спеціально обгороджених і осушених ділянках. Використовують і будівельні матеріали – пісок, гравій, вапняк-черепашник. З води отримують кухонну сіль та інші речовини.

Енергетичні ресурси Атлантичного океану мало освоєні. Біля узбережжя Франції працює електростанція, що використовує енергію припливів. Країна Кот-д’Івуар отримує електроенергію за рахунок різниці температур поверхневого (+30 0 С) і глибоководного (+8 0 С) шарів води.

ПРОБЛЕМА ЗАБРУДНЕННЯ ВОД. Води Атлантичного океану забруднюються річковими водами, стоками прибережних міст, нафтою. Найбільш забрудненими акваторіями є морські шляхи, якими транспортують нафту. Північне море і прибережні води Північної Америки вкриті багатокілометровими нафтовими плямами.

Забруднення води призводить до скорочення чисельності риби. У забруднених прибережних водах, особливо поблизу великих портів, розвиваються віруси небезпечних хвороб: гепатиту, холери, черевного тифу. Через це численні пляжі Чорного, Балтійського, Середземного морів небезпечні для купання.

Боротьбу із забрудненням води ведуть різними способами. Для збереження природи океану необхідно повсякчас здійснювати спостереження і контроль за його станом. В багатьох країнах заборонено скидати в океан неочищені води з промислових підприємств і суден. Варто пам’ятати, океан і суходіл – нерозривне ціле. Не зумівши зберегти океан, навряд чи люди зможуть зберегти і суходіл.

Запитання і завдання

1. Порівняйте географічне положення і розміри Атлантичного та Тихого океанів.

2. Чому посеред Атлантичного океану виникли серединноокеанічні хребти?

3. Чому води Атлантичного океану поблизу узбережжя Антарктиди мають меншу солоність?

4. Розкажіть про органічний світ Атлантичного океану.

5. Які багатства криються у водах Атлантичного океану?

6. Внаслідок чого води океану забруднюються?

7. Поміркуйте, чому Північну Атлантику називають кухнею погоди Європи.

8. Користуючись картою «Будова земної кори», визначте:

а) які літосферні плити утворюють дно Атлантичного океану;

б) в якому напрямку і з якою швидкістю вони рухаються;

в) які форми рельєфу утворюються на дні внаслідок цих рухів.

1. Підпишіть на контурній карті назви: островів – Ісландія, Бермудські, Зеленого Мису; підводних хребтів – Північноатлантичний, Південноатлантичний.

2. Позначте відповідними кольорами теплі і холодні течії та підпишіть їх назви – Гольфстрім, Північноатлантична, Лабрадорська, Канарська.

Источник

Расположение и описание атлантического океана

Атлантический океан занимает второе место в мире по площади после Тихого. Изучение водной поверхности, рельефа и глубин продолжается даже сейчас. Также постоянно обновляются сведения о течениях, климатических условиях и др.

Географическое расположение

Согласно принятой классификации, водоем находится между 4 материками, причем сразу в обоих полушариях: Евразией, Африкой, Южной и Северной Америкой. В южном направлении он доходит до прибрежных районов Антарктиды.

По географическому положению Атлантический океан имеет общие границы с другими — Индийским, Северным Ледовитым и Тихим.

Береговая линия

Линии водоема, согласно принятому обозначению, следующие:

• от Скандинавии до севера Исландии, далее Баффинова Земля, берега Гренландии и полуостров Лабрадор;
• от юга африканского материка до Антарктиды;
• от берега Южной Америки (южная часть) до Антарктического полуострова.

Береговая линия водоема различается:

• в южном направлении — относительно одинаковая и ровная;
• в северной части — изрезанная, поэтому образовались многочисленные заливы, острова и моря.

Из самых больших участков суши — Куба, Ирландия, Гренландия, Великобритания, Исландия. Многие острова — вулканического происхождения.

Характеристики Атлантического океана

Краткая характеристика сводится к следующему:

• соленость воды — 35% (средний показатель, поскольку в разных частях океана может отличаться);
• температура — около экватора 25-27°C, в самой южной и северной части 0°C;
• климат — различный, поскольку водоем расположен во всех климатических зонах и изменяется с севера на юг.

Характерна большая территория водосборного бассейна и множество подводных котловин, возвышенностей и хребтов.

Объем и площадь водоема

Площадь Атлантического океана составляет 91,66 млн км² (около 17% занимают заливы и моря). Общий объем воды — 329,66 млн км³.

Максимальная и средняя глубина

Средний показатель глубины в океане составляет 3736 м. Самая глубокая точка — 8742 м (измерено в желобе Пуэрто-Рико, отличающемся сейсмической активностью; там же расположен и действующий вулкан).

Геологическое строение

Океан появился в юрский период после распада континента Пангея. В геологическом строении водоема выделяют подводную окраину материков, ложе, срединно-океанический хребет. Переходная зона имеет слабую выраженность.

Отличительная черта окраины севера Америки — шельфовая зона, которая занимает свыше 10% всей площади океанического дна. Она расширяется (до 400 км) в северо-западном направлении — у берегов Шотландии, Гренландии, Лабрадора. Этот район отличается глубоководными желобами, реликтовыми формами ледникового рельефа, каньонами.

С восточной стороны Флориды к шельфу присоединяется подводное плато Блейк, на котором четко выражен материковый склон. Последний начинается на глубине 200 м, отличием считается большое количество каньонов.

К подводной окраине севера Америки, в юго-восточном направлении от Флориды, относятся Багамские острова и банки. Для северной стороны характерен широкий шельф с отмершими коралловыми постройками.

На всей протяженности четко выражается равнина материкового подножия, которая осложнена выступами вулканических хребтов. В отдельную структуру выделяют Фолклендское плато.

Для подводной окраины Скандинавии характерен узкий шельф с прибрежной выровненной частью. Равнина отличается стрендфелтом, образована после воздействий морозного выветривания, волн и приливов.

В шельфовой зоне Северного моря идет чередование пологих возвышенностей и впадин, глубина которых начинается с 50 и заканчивается 300 м. В прибрежной части проявляются длинные песчаные гряды. Материковое подножие на европейском протяжении имеет незначительное расстояние и характеризуется толщей осадочных пород.

Для африканского шельфа характерна малая ширина. Наибольшее значение выявлено у Сьерра-Леоне, Гвинеи. Материковый склон континента практически везде проявляется крутым уступом, а в южном направлении от линии экватора расчленен каньонами.

Материковое африканское подножие характеризуется сложным строением. К северу от Канарских островов находится гористый рельеф, отличающийся вулканическими хребтами. Для этой зоны характерны частые извержения, широкое развитие базальтовых лав. Действующие вулканы в большом количестве расположены у подводного основания о. Зеленого мыса.

Для переходной области характерны 3 зоны. Первая из них — море Скотия, выражена слабо.

Остальные — более четко:

1. Средиземноморская. Отличается преобладанием материкового типа земной коры. Отсутствуют глубоководные желоба, однако есть их реликты (например, Эллинский желоб с глубиной свыше 5 км). Котловины чередуются с подводными горами либо массивами суши.
2. Карибская (Антильская). Отличается множеством островных дуг с разным возрастом. Характерны отдельные котловины (Юкатанская, Гренадская), максимальная глубина которых до 5 км. Они отделяются подводными хребтами. Также в переходной части Карибских островов наблюдаются глубоководные желоба.

Отличительной чертой водоема считается Срединно-Атлантический хребет, который тянется на 17000 км в центральной части океана от о. Буве в южной до Исландии в северной зоне части. На этой территории часто фиксируются землетрясения и вулканические извержения. Особенность — поперечные разломы, среди которых Атлантис, Сан-Паулу и др.

В обоих направлениях от Срединно-Атлантического хребта располагается ложе водоема со средней глубиной 4-6 км. В западной части максимальное значение достигает 8 км и выше, а в восточной — около 7,3 км.

Донный рельеф

Средняя глубина материковой отмели составляет 80-220 м, однако значение варьируется в пределах 45-60 м около м. Хаттерас до 250-300 м на мысе Уэдделл.

Ширина — от 20 км рядом с Пиренейским полуостровом до 100 и выше километров возле Ньюфаундлендской банки.

У побережья континента Антарктида особенностью считаются шельфовые ледники. В более низких широтах основание ровное, с поперечными долинами и каньонами.

Средний уклон материкового склона водоема равен 1-2°, однако наблюдаются показатели до 20° рядом с французским берегом и Багамами. Высота варьирует от 1-1,5 км около Ирландии до 7,5 км в зоне желоба Пуэрто-Рико.

Поверхность склона часто пересекается уступами, террасами и продольными каньонами. У подножия находятся холмы до 250-300 м в высоту и мелкие долины.

Хребет разделяет 2 зоны. На запад от него расположены котловины:

• Гвианская (4,7 км);
• Северо-Американская (6,5 км);
• Ньюфаундлендская (4,5 км);
• Лабрадорская (средняя глубина 3,5 км);
• Бразильская (5,2 км);
• Аргентинская (5,5 км).

В восточном направлении Атлантики также находятся котловины:

• Западно-Европейская (4,5 км);
• Канарская (5,5 км);
• Сьерра-Леоне (5 км);
• Гвинейская (4,8 км);
• Ангольская (6 км);
• Капская (5 км);
• Иберийская (5,6 км);
• котловина Зеленого Мыса (5,4 км).

В южной части расположена Африкано-Антарктическая котловина. Донный рельеф у подножия Срединно-Атлантического хребта занят абиссальными холмами. Сами котловины чередуются поднятиями (Бермудское, Роколл), хребтами (Ньюфаундлендский) и т.д.

Подводные горные массивы в основном расположены тоже рядом со Срединно-Атлантическим хребтом. Большое количество возвышенностей наблюдается в северном направлении от Бермудских островов, в Гвинейском заливе.

Глубоководные желоба, среди которых Кайман (7 км), обнаружены рядом с островными дугами. Романш (около 7,8 км) считается крупным разломом. Склоны глубоководных желобов — от 10° до 18° и выше. Сам донный рельеф в этом районе относительно плоский.

Теплые и холодные течения

В Атлантике обнаружено несколько течений.

Среди теплых выделяют:

1. Бразильское. Имеет 2 главных и 1 побочный потоки. Начало — у Сомали. Побочный происходит с Восточно-Африканского плоскогорья, протекает рядом с Тристан-да-Кунья и заканчивается на 20-й параллели.
2. Северно-Пассатское (берет начало у северной части Срединно-Атлантического хребта). Главный поток проходит рядом с Антильскими островами в южном направлении и заканчивается в Мексиканском заливе. Остальные 2 ответвляются на 20-й параллели, причем 1 из них образует Антильское течение, перетекающее в Гольфстрим.
3. Гвианское. Начинается в Бразилии и заканчивается в Карибском море.
4. Гвинейское. Протекает от прибрежной части Гвинеи.
5. Гольфстрим. Берет начало в море Саргассово и включает 2 потока. Первый составляет Северо-Атлантическое течение, которое заканчивается между Исландией и Великобританией, а второй — уходит влево и огибает Гренландию.
6. Ангольское. Начинается в Гвинейском заливе. Главный поток почти достигает южных тропиков.
7. Южно-Пассатское. Обратно Гвинейскому.

В Атлантике присутствуют и холодные течения:

1. Лабрадорское. Включает 2 потока. Главный берет начало в Лабрадорском море, проходит по восточному побережью Северной Америки и оканчивается рядом с Флоридой. Еще поток начинается и заканчивается в том же море.
2. Течение западных ветров. Начало — южная точка Америки, далее поток уходит в Индийский океан.
3. Мальвинское. Считается ответвлением предыдущего, проходит с восточной стороны Америки.
4. Бенгельское. Тоже ответвление течения Западных ветров. Заканчивается с южной стороны о. Святой Елены.
5. Канарское. Тоже включает в состав 2 потока. Больший из них начинается в Бискайском заливе, протекает рядом с Канарскими островами, Зеленым Мысом и заканчивается с южного направления рядом с Дакаром. Еще поток начинается у Гибралтара, проходит у африканского побережья и заканчивается с восточной стороны о. Зеленый Мыс.

Полезные ископаемые

В Атлантике добывается много полезных ископаемых.

Среди основных следующие:

Кроме того, на африканском шельфе добывают алмазы.

Исследования водоема

Исследования Атлантического океана ведется давно.

Выделяют 4 этапа изучения:

1. С древних времен до XV в. Первые упоминания о водоеме есть в документах I тысячелетия до нашей эры. Греческие, египетские, финикийские мореплаватели хорошо изучили прибрежные районы. Сохранившиеся карты содержат сведения с указанием глубин, размеров проломов, описанием основных течений и местоположением опасных районов.
2. XV-XVII в. Это время открытий. Ученые продолжают исследовать Атлантический океан, который становится главным торговым путем. Васко да Гама в 1498 г. обошел на корабле Африканский континент и открыл новый путь в Индию. Кроме того, Христофор Колумб совершает 3 похода к побережью Америки (1493-1501 гг.). В этот период выявляют Бермудские аномальные зоны, открывают многочисленные потоки и течения, составляют глубинные карты и прописывают сведения о температурном режиме в разных частях Атлантического океана, дают характеристики донного рельефа.
3. XIX — начало XX в. В этот период проходит углубленное изучение Атлантики специалистами в области физики, биологии, химии. Идут исследования геологической составляющей. Кроме того, тогда же составляется подробная карта течений и изучается дно, чтобы проложить кабель между Европой и Америкой под водой.
4. 1950-е гг. и далее (изучения продолжаются даже сейчас). Углубленно изучается климатическая составляющая в различных частях водоема, выявляются глобальные и экологические проблемы. Ведется добыча полезных ресурсов, морепродуктов и т.д.

Интересные факты об Атлантическом океане

Интересных фактов об Атлантике много. Например, в центральной части Белизского барьерного рифа под водой находится пещера, которая называется Большой Голубой дырой. Глубина достигает 120 м.

Отличительная черта — там же расположена серия мелких гротов, которые связываются тоннелями. В океане находится и единственное в мире безбрежное море — Саргассово. Его границы — это океанические потоки.

Кроме того, в океане есть таинственное место — Бермудский треугольник, с которым связано много тайн и исчезновений судов.

Источник