Чорне море
Чорне море
— внутрішнє море басейну Атлантичного океану, омиває береги України, Росії, Грузії, а також Румунії, Болгарії та Туреччини. Керченською протокою сполучене з Азовським морем, протокою Босфор з Мармуровим морем і протокою Дарданелли — з Середземним морем.
- Площа 422 тис. км 2
- Загальний об’єм води 547 тис. км 3
- Пересічна глибина 1271 м, максимальна — 2245 м.
- Довжина берегової лінії 4090 км.
- Протяжність Чорного моря між західними і східними точками близько 1167 км, між північною і південною — 624 км.
Береги Чорного моря розчленовані мало, переважно гористі, урвисті. Північно-західні береги — від дельти Дунаю до Каркінітської затоки (у межах України низовинні). Найбільший півострів — Кримський, найбільші затоки (біля берегів України) — Каркінітська, Каламітська, Феодосійська, Ягорлицька, Джарилгацька. Островів мало (Зміїний, Березань, Джарилгач). Поширені намивні піщані коси (Кінбурнська, Тендрівська та інші).
У межах України у Чорне море впадають Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро, які мають великий вплив на формування його водного балансу. Існування Чорного моря бере початок з океану Тетіс (30-40 млн. років тому), з якого утворювалися солоні Сарматське й Меотичне та прісне Понтичне моря. Сучасних рис Чорного і Азовського морів набув Давньоевксинський басейн 400-500 тис. років тому. Зв’язок із Середземним морем виник 100-150 тис. років тому (Карангатське море), припинився 18-20 тис. років тому (Новоевксинське опріснене море), встановився 7-5 тис. років до н.е. і існує донині. Є й інші припущення щодо виникнення Чорного моря. В геоструктурному відношенні територія Чорного моря належить до Середземноморського рухливого поясу. Тектонічні рухи проявляються тут до нашого часу. Морфоструктури дна відзначаються різною геологічною будовою. На шельфі у північно-західній частині та південніше від Керченської протоки переважають черепашкові відклади і мули. На материковому схилі відслонюються корінні породи, біля його підніжжя — відклади підводних зсувів. У Чорноморській субокеанічній западині встановлено наявність земної кори як платформенного, так і субокеанічного типу. Дно Чорного моря у межах западини вкрите вапняковим мулом та глинами.
Кліматичні умови Чорного моря визначаються положенням значної його частини в субтропічному поясі. Зима тепла і волога, літо сухе і жарке. Взимку бувають сильні штормові вітри північно-східного напряму (крім південно-східної частини моря), пов’язані з проходженням циклонів, влітку переважають помірні південно-західні вітри. Температура повітря над акваторією моря у січні від 0°С, -1° до +8°С, у серпні +22°С, 4-25°С і вище. Пересічна кількість опадів зростає із заходу на схід від 200-600 до 2000 мм і більше. На формування водних мас Чорного моря найбільший вплив має надходження вод з Мармурового моря у вигляді придонної течії та зустрічна поверхнева течія з Чорного моря. Швидкість обох течій приблизно однакова (0,6-0,8 м/с); протягом року у Чорне море надходить 170 км 3 води, витікає 360 км 3 . Ці величини зазнають певних коливань, в цілому ж переважають фактори опріснення морських вод. Поверхневі води Чорного моря крім пригирлових ділянок великих рік, мають солоність 14-18,3‰, глибинні — 22,3-22,6‰ за рахунок солоних (до 35‰) вод з Мармурового моря. Пересічна солоність Чорного моря 21,8‰. Температура поверхневих вод влітку 4-24, +26°, у мілководних затоках +27, 4-29°, у центральній частині моря — до +22°. Пересічна температура поверхневих вод взимку 4-8, 4-9°, крім північно-західних і північно-східних частин, де у суворі зими море замерзає. Коливання температури спостерігається до глибини 150 м, нижче протягом року вона залишається практично сталою (4-8, 6, 4-9,1°). Значний вертикальний градієнт солоності і відповідно густоти вод Чорного моря утруднює переміщення глибинних і поверхневих вод і обмежує надходження кисню на глибину, чим пояснюється розшарування чорноморських вод й існування сірководневої зони.
Загальний об’єм насичених сірководнем вод становить 87% (475 км 3 ) від загального об’єму моря, що негативно впливає на його органічне життя. Циркуляція поверхневих вод визначається системою замкнутих циклонічних кругообігів, циркуляція глибинних вод в основному узгоджується з поверхневою. Припливно-відпливні коливання рівня Чорного моря не перевищують 8 см, крім деяких районів. Зокрема, біля Південного берега Криму під дією вітрівколивання рівня моря становить 10-15 см. Амплітуда згінно-нагірних коливань переважно 40-60 см (біля північно-західних берегів — до 1,5 м), сейшевих — до 60 см. Прозорість води у відкритому морі пересічно 15-20 м, у прибережних водах зменшується до 5-7 м і менше внаслідок наявності значної кількості мінеральних і органічних частинок. Хвильові процеси найпоширеніші при проходженні циклонів; восени і взимку під час штормів висота морських хвиль досягає 5-6 м, іноді — 10-14 м (див. Вітрові хвилі).
Чорне море багате на біогенні речовини, вміст і розподіл яких змінюється протягом року. Найвища концентрація нітратів і нітритів припадає на осінньо-зимовий період, мінімум — на літо і характерний для зон впливу річкового стоку. Спостерігається порівняно високий вміст фосфатів азоту, мікроелементів та інших речовин, особливо у глибинних водах Чорного моря. У верхні шари (до 50-100 м) вони найчастіше надходять у січні-лютому, у травні-червні, з розвитком фітопланктону, їхній вміст різко зменшується. Рослинний і тваринний світ зосереджений головним чином у поверхневому шарі Чорного моря, оскільки на глибині 200 м і нижче води перенасичені сірководнем, тут розвиваються лише анаеробні бактерії. Всього у Чорному морі нараховується понад 660 видів рослин та понад 2 тис. видів представників тваринного світу. Промислове значення мають хамса, ставрида, шпроти, кефаль, камбала, деякі водорості (філофлора, цистозира, зостера тощо) та безхребетні (мідії, креветки, устриці). У північно-західній частині моря зосереджене філофорне поле Зернова.
Інтенсивне освоєння морського узбережжя, зарегулювання річкового стоку, скидання дренажних вод із зрошуваних масивів зумовлюють погіршення екологічної ситуації в басейні Чорного моря. У північно-західній частині Чорного моря, біля берегів України, бувають замори, змінюється видовий склад морських організмів, зростає біомаса фітопланктону і окремих видів зоопланктону. Наприклад, спостерігається розмноження медузи аурелії та інфузорії мезодіниум, проте різко скоротилося поголів’я дельфінів, практично зникла пеламіда і скумбрія та інші традиційні для Чорного моря риби, потребує охорони філофорне поле Зернова. Для збереження і відтворення біологічних ресурсів Чорного моря важливе значення мають науково обгрунтовані правила рибальства, запровадження сучасних методів очищення морських вод від забруднюючих речовин, акліматизація і штучне розведення цінних промислових видів риб, молюсків тощо. Частина акваторії моря — у складі заповідників Дунайські Плавні, Мис Мартьян, Чорноморського біосферного заповідника, Карадазького заповідника.
Чорне море відіграє велику роль у внутрішніх і зовнішніх транспортних зв’язках. Найбільші порти України: Одеса, Іллічівськ, Миколаїв, Херсон, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч. Узбережжя Чорного моря — район рекреації міжнародного значення, зокрема в Україні — Одеський рекреаційний район та Південний берег Криму.
Історія чорного моря
Чорне море відоме здавна. За сучасними даними, першими мореплавцями, що прийшли у Чорне море, були крітяни (у 1975 році біля Каліакри знайдено кам’яний якір крітського корабля, датований XVI-XV століттями до н. е.). До перших відомих карт Чорного моря належать карти світу Анаксимандра та Гекатея Мілетського V-IV століття до н. е.), вирізьблені на мідних дошках. У IV столітті до н. е. з’явився перший посібник з плавання по Чорному морю — «Периплив Внутрішнього моря», що охоплює Середземне, Чорне й Азовське моря. Пізніше, з розвитком мореплавства, з’являються докладніші описи і карти Чорного моря. Плавання слов’янських мореплавців відомі ще з IV століття, тривалі морські походи здійснювали вони за часів Київської Русі; є відомості про плавання запорізьких козаків, які виходили й у Середземне море. Під час переходу російського корабля «Крепость» від Керчі до Стамбулу і назад (1699-1700 pp.) були здійснені різноманітні гідрографічні спостереження, і на цьому матеріалі 1703-1704 pp. створено Атлас Чорного й Азовського морів. З остаточним виходом Росії до берегів Чорного моря після російсько-турецької війни 1768-1774 pp. почалися систематичні гідрографічні роботи. У 1773 р. досліджена Севастопольська Бухта, 1775 р. — Дніпровський лиман, у 1793 р. — Одеська затока. У 1799 р. створено атлас північного узбережжя Чорного моря.
Систематизований опис усього Чорного моря вперше-здійснила експедиція Є. Манганарі (1825-1836 pp.), результатом якої став, зокрема, Атлас Чорного моря (1841 р.). У 1851 р. створено першу лоцію Чорного моря. Важливе місце у вивченні Чорного моря посідають дослідження С. Макаровим 1881-1882 pp. Босфорських течій, а також відкриття під час комплексних експедицій 1890 і 1891 глибоководної западини Чорного моря й сірководневого шару на глибині понад 200 м. Наприкінці XIX — на початку XX століття проведено комплексні дослідження Чорного моря (під керівництвом К. Мякишева, К. Андрєєва), за матеріалами яких доповнено і перевидано більшість карт Чорного моря. Велике значення мали гідрологічні експедиції 1924-1936 pp. під керівництвом Ю. Шокальського і В. Снежинського. Значний внесок у вивчення Чорного моря зробили А. Колесников, Г. Неуймин, Б. Скопинцев, В. Бєляєв та інші. На поч. XX століття геодезист А. Бухтєєв зв’язав тріангуляційну сітку всього північно-західного узбережжя моря. Вивчення магнітного поля на берегах Чорного моря почалося з 1928 р. і проводилося систематично. З 60-х pp. XX століття вимірювання складових магнітного поля здійснюється на акваторії моря (зокрема, за допомогою немагнітної шхуни «Зоря»). Спеціальні геологічні дослідження Чорного моря наприкінці XVIII століття почав М. Андрусов. У 60-80 pp. XX століття комплексні геологічні роботи в межах морського дна, особливо на шельфі, проводяться, зокрема, установами АН України. Серед основних напрямів — виявлення перспективних районів прибережних родовищ нафти і газу, вивчення будови і рельєфу морського дна, тощо. Велика увага приділяється дослідженню динаміки морських берегів. Вивчення фауни Чорного моря наприкінці XVIII — на початку XIX століття почав П. Паллас. Систематичні гідробіологічні дослідження Чорного моря пов’язані зі створенням Севастопольської біологічної станції 1871-1872 pp.
Серед вчених, що вивчали біологічні ресурси Чорного моря, — М. Ратке, О. Остроумов, О. Ковалевський, С. Зернов, В. Водяницький, М. Кніпович, В. Грезе, Ю. Зайцев, Г. Полікарпов. В Україні проблемами Чорного моря займаються Морський гідрографічний інститут та Інститут біології південних морів АН України, Севастопольське відділення Державного океанографічного інституту, Одеське відділення Державного океанографічного інституту, Інститут геологічних наук АН України, Південний науково-дослідний інститут рибного господарства і океанографії та інші установи. Зокрема у міжвідомчій програмі СКОДЧ (сумісне комплексне океанографічне дослідження Чорного і Азовського морів) 1980-1986 pp. брали участь 16 науково-дослідних установ. Розроблено довгостроковий проект «Чорне море».
Велике значення має міжнародне співробітництво, оскільки сучасний стан Чорного моря внаслідок тотального антропогенного пресингу і зростаючої загрози екологічної катастрофи потребує вирішення багатьох наукових і практичних проблем глобального масштабу.
Источник
Экономическая правда
Нефтегазовый клондайк: что Украина ищет на морском дне
30 років тому Україна забезпечувала себе власними ресурсами й видобувала майже 70 млрд куб м природного газу. Сьогодні — трохи більше 20 млрд куб м.
За цей відрізок часу країна втратила 2/3 видобутку. Держава не вкладала кошти ні в розвідку, ні в залучення новітніх технологій, а питання шельфу залишилося недовивченим.
Утім, це ще можна виправити. Наразі світовий видобуток енергоносіїв все активніше переходить на морський та океанічний шельфи. Виснаження доступних родовищ на суші, зростання потреби в паливі й анексія Криму так само змушують Україну використовувати власний природний ресурс якомога швидше.
Хороша новина — більше року назад Україна відновила пошук нафти та газу на шельфі Чорного моря. За найскромнішими розрахунками вчених, потенціал Північно-західного шельфу Чорного моря може дати Україні не менше 40 млрд куб м газу.
Що заважає зараз видобувати газ і нафту на морському шельфі, що захопила Росія з українських родовищ, і хто може долучитися до видобутку, про це ідеться далі.
Як у них
Видобуток у Північному морі дозволив Великої Британії і Норвегії відмовитися від імпорту вуглеводнів і навіть почати їх експортувати.
Високу активність на своїх шельфах виявляють Канада і США. Але найбільшими районами морського видобутку залишаються Мексиканська і Перська затоки, озеро Маракайбо (Венесуела).
Активно видобуток ведеться і в районах Середземномор’я. З дня моря «дістають» вже третину видобутої у світі нафти. І, за прогнозами, частка шельфових родовищ продовжить зростання.
Так само країни Чорноморського басейну за останні 5 років демонструють більшу активність і вищі темпи, на відміну від України, яка з 2013 року скоротила видобуток газу з 21 млрд куб метрів газу до 20,2 млрд у 2016 році.
Йдеться, про Туреччину, Болгарію та Румунію. Лідером тут вважається Туреччина, яка ще в 1995 залучила американські компанії, Aramco і British Petroleum до розвідки глибинних структур у західній і центральній частині Чорного моря.
Румунія, Болгарія та Грузія також залучили до розвідки шельфу інвестиції низки невеликих, але амбітних західних нафтокомпаній. Так, сусідня Румунія інвестувала більше 1 млрд дол в розробку шельфу. До 2019 року країна вийде на промислову розробку й згодом стане експортером газу. Румунія оцінює свої запаси в 100 млрд куб м газу.
Підсилити позиції Румунії може ще й той факт, що Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР) купив частку нафтогазової компанії Black Sea Oil &Gas, яка веде розробку чорноморських нафтогазових родовищ Румунії. В ЄБРР заявляли, що вони розглядають можливість інвестування в BSOG 23,4 млн дол або 19,9 млн євро.
Є й інші успішні приклади: Кіпр, Норвегія, Ізраїль, Єгипет. Усі вони розробляють шельф.
«До» і «після» анексії Криму
На українській ділянці шельфу розвідані й доведені запаси оцінюються в розмірі від 80 до 300 млрд куб.м газу. Але після анексії Криму цифри дещо змінились.
Так, до анексії АР Крим українські сектори Чорного і Азовського морів були найбільшими серед країн узбережжя. До 2014 року моря сягали 1/5 частини України — 130 тисяч кв км.
Після анексії Криму Україні залишилось не більше ніж 40 тис кв км. З них 24, 2 тис кв км — сектор Чорного моря, 15,7 тис кв км — сектор Азовського моря.
Так само незрозуміло, кому зараз належить Арабатська стрілка. Морські роботи в Азові законсервовано.
З моменту окупації Криму з українських родовищ на шельфі Чорного моря Росія же викачала мільярди кубометрів газу. Найбільше саме з Одеського: у 2014 — 1,117 млрд куб м, в 2015 — 980 млн куб м, в 2016 — 880 млн куб м.
Ідеться також про південну частину Азовського моря, Керченсько-Феодосійський шельф Чорного моря и прилеглий континентальний схил, Східно-Чорноморська глибоководна западина. Ці акваторії Україна втратила після анексії АР Крим.
Карта щільності ресурсів вуглеводнів
Важливо: на карті позначена не територія Росії, а частина, недоступна для української геологічної розвідки та буріння.
Що може видобувати Україна
У морських геологорозвідувальних роботах як буріння, так і сейсморозвідки, першочерговими були прикримські ділянки. Тоді в першу чергу задовольнялися інтереси ПАТ «Чорноморнафтогаз», потужності якого знаходилися на території півострова.
Однією з причин відсутності повного обсягу інформації стало ще і втручання великої політики й виконання робіт в спірних зонах з Румінією, Росією.
Саме тому український шельф у сучасному вигляді залишився маловивченим сейсморозвідкою пошуково-детального масштабу.
Загалом, за матеріалами державної програми «Нафта і газ України до 2010 року», резерви вуглеводневої сировини (приблизно 300 родовищ) становлять 230 млн т нафти і 1165 млрд куб м газу. Згідно з розрахунками, це дозволяє на рік видобувати нафти — на рівні 7-8 млн т і газу — 30-35 млрд куб м.
Основні перспективи приросту запасів нафти та газу пов’язуються із Південним нафтогазоносним регіоном. Він охоплює Західне та Північне Причорномор’я, Північне Приазов’я, Крим, українські зони Чорного і Азовського морів.
Той же самий північно-західний шельф Чорного моря, про який автор згадував на початку, вивчений сейсморозвідкою у регіональному масштабі 1:200000. За результатами встановлено основні риси геологічної будови: зони генерації, шляхи міграції вуглеводнів, товщини осадкових комплексів.
Тепер здійснюється наступний пошуково-детальний етап: виявлення і підготовка перспективних об’єктів для пошуково-розвідувального буріння.
Вивчення розрізу бурінням північно-західного шельфу Чорного моря залишається актуальним, але для обґрунтованих рекомендацій щодо закладання свердловин необхідно детальне вивчення сучасною сейсморозвідкою.
З огляду на оцінювання потенційних ресурсів в Україні, наразі досліджено менше 40% запасів викопних вуглеводнів.
Після агресії Росії «жонглювати» конкретними цифрами щодо ресурсів геологи не поспішають. Тепер перед Україною стоїть завдання вивчити нерозвідані вуглеводні перспективи. Саме для цього, рівно рік тому, в листопаді 2016 після трирічної перерви було відновлено пошукові роботи на шельфі Чорного моря.
Науково-дослідницьке судно «Іскатєль» виконало детальні нафтогазопошукові роботи в межах Кілійсько-Зміїного уступу і Криловського прогину в Одеській області.
Це та частка шельфу, яка де-факто залишилась під юрисдикцією України після анексії Криму. За найскромнішими підрахунками науковців, Північно-західний шельф Чорного моря може дати Україні не менш 40 млрд кубів газу.
Не нафтою і газом єдиними
Шельф Чорного моря багатий не тільки на нафту й газ. У цій частині Всесвітнього океану є м’яке золото, метан, ціла низка будівельних матеріалів.
На окрему увагу заслуговують нетрадиційні поклади вуглеводнів, зокрема газогідрати. Це енергетична сировина майбутнього, і тому все більше уваги приділяється вивченню її походження та поширенню.
Наприклад, за даними радянського вченого Рібурга за одну добу з дна Чорного моря у водний шар надходить біля 1 млрд куб м метану. А за даними російського геолога Володимира Єгорова, у Чорному морі зафіксовано до 1200 газових факелів.
Щодо золота визнані вчені та практики впевнено кажуть про цілу низку точок Азово-Чорноморського басейну, де зосереджене мілке і тонке золото в досить помітних концентраціях.
З 10 ділянок для оцінки ресурсів були вибрані п’ять найбільш вивчених. Це Одеська затока у межах долини Палео Дніпра та його палеопритоків — Куяльнику, Хаджибея, Аджалика, а також Жебриянська бухта на північ від дельти Дунаю, Сухий лиман, Прадніпровська та Тендрик. Прогнозовані запаси цих п’яти ділянок український геолог Владислав Резник сумарно оцінив у 133, 7 тон металу.
Також вченими розглядається питання щодо молібдену і літію, вміст яких перевищує фонові у 25 разів.
Всі ці ресурси не тільки можливо, а потрібно використовувати. Звісно, за умови якщо Україна не на папері прагне досягти енергонезалежності.
Що є перепоною
Ресурси нафти й природного газу в Україні дають змогу, принаймні, удвічі збільшити їхній видобуток. Які існують проблеми?
По-перше, це брак інвестицій для освоєння глибоководного континентального шельфу України.
По-друге, відсутність в достатній кількості спеціалізованих плавучих бурових установок (СПБУ) для розвідки і видобутку енергоресурсів на глибоководному морському шельфі.
По-третє, недостатня кількість спеціальних суден і платформ для супроводу буріння та експлуатації свердловин, а також для прокладання морських трубопроводів.
По-четверте, недосконалість «Програми освоєння вуглеводних ресурсів українського сектора Чорного та Азовського морів» (постанова КМУ від 17 вересня 14 1996 року № 1141) у плані її невідповідності сучасним економічно-правовим відносинам у сфері освоєння морського шельфу.
По-п’яте, невиконання до цього часу рішення РНБОУ від 16 травня 2008 року «Про розробку Комплексної програми видобутку вуглеводнів на шельфі Чорного і Азовського морів».
По-шосте, часта зміна порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, процедура отримання яких надто складна і коштовна.
По-сьоме, непрозорість процесу розвідки і експлуатації родовищ нафти і газу на українському шельфі Чорного і Азовського морів: дані про поклади, їхню розробку, собівартість, кількість свердловин і їхніх власників, обсяги видобутих енергоресурсів і ціну їх реалізації здебільшого залишаються таємницею для суспільства і громадськості.
По-восьме, недостатнє врахування високої капіталоємності розвитку морського нафтогазовидобування при формуванні державної політики у сфері ціноутворення, оподаткування й побудови дозвільної системи.
Що робити
Крім державного підприємства «Чорноморнафтогаз», жодна українська компанія не має досвіду роботи на шельфі. Інші надрокористувачі, які отримували спецдозволи, ні матеріальної ні наукової бази для геологічного вивчення і освоєння надр не мали і залучали спеціалізовані підприємства.
Досвід країн Чорноморського басейну свідчить про те, що тільки потужні компанії світового рівня володіють достатніми фінансовими і технічними ресурсами для розвідки та подальшого видобутку енергоносіїв на морському шельфі.
Для України важливо не стільки зробити проект розробки шельфу максимально дешевим, скільки знайти тих партнерів, які зможуть максимально швидко, на високому технологічному рівні його реалізувати.
Тут доречно говорити про співпрацю з міжнародними компаніями в межах угоди про розподіл продукції. По-перше, це одна із підстав (згідно Постанови №615) для надання спецдозволу. По-друге, це та норма 50 на 50, або в іншому відсотковому співвідношенні, яка і відповідальність розділить між компаніями-партнерами, і сприятиме залученню іноземних інвестицій і технологій.
Поки що єдина українська компанія, яка ініціювала розробку шельфу Чорного моря — це «Укргазвидобування». На початку року державна компанія подала пакет документів до Держгеонадр.
Як саме вона планує діяти, чи то самостійно, чи то залучати іноземний досвід, невідомо.
Зрештою, навіть потужні іноземні компанії не можуть убезпечити від ризиків, які сягають 70% при розвідці і бурінні вуглеводневих надр. Наприклад, буріння св.Сюрмене-1 в турецькій зоні, глибина моря 1680 м, виконувалось за участю BritishPetroleum, ExxonMobil, Chevron і Petrobras. Витрати сягнули 4 млрд дол і продукцію не отримано.
У будь-якому разі, це не повинно бути перепоною для України.
Дмитро Кащук, ГО «НРВ», екс-керівник Держгеонадр
Источник