Повідомлення про атлантичний океан

Атлантический океан

Атлантический океан

Атлантический океан — второй по величине океан после Тихого океана. Название произошло от имени титана Атласа (Атланта) в греческой мифологии или от легендарного острова Атлантида (а не обратно, как многие считают).

Сэкономь на путешествии!

Общая информация

Атлантический океан уступает по размерам только Тихому, его площадь составляет примерно 91,56 млн. км². От других океанов его отличает сильная изрезанность береговой линии, образующей многочисленные моря и заливы, особенно в северной части. Кроме того, суммарная площадь бассейнов рек, впадающих в этот океан или его окраинные моря, значительно больше, чем у рек, впадающих в любой другой океан. Еще одним отличием Атлантического океана является относительно малое количество островов и сложный рельеф дна, которое благодаря подводным хребтам и поднятиям образует множество отдельных котловин.

Северная часть Атлантического океана

Границы и береговая линия. Атлантический океан делится на северную и южную части, граница между которыми условно проводится по экватору. С океанографической точки зрения, однако, к южной части океана следует отнести экваториальное противотечение, располагающееся на 5-8° с.ш. Северная граница обычно проводится по Северному Полярному кругу. Местами эта граница отмечена подводными хребтами.

В Северном полушарии Атлантический океан имеет сильно изрезанную береговую линию. Его относительно узкая северная часть соединяется с Северным Ледовитым океаном тремя неширокими проливами. На северо-востоке Девисов пролив шириной 360 км (на широте Северного Полярного круга) соединяет его с морем Баффина, относящимся к Северному Ледовитому океану. В центральной части, между Гренландией и Исландией, находится Датский пролив шириной в самом узком месте всего 287 км. Наконец, на северо-востоке, между Исландией и Норвегией, располагается Норвежское море шириной ок. 1220 км. На востоке от Атлантического океана отчленяются две глубоко вдающиеся в сушу акватории. Более северная из них начинается Северным морем, которое восточнее переходит в Балтийское море с Ботническим и Финским заливами. Южнее имеется система внутриконтинентальных морей — Средиземного и Черного — общей протяженностью ок. 4000 км. В Гибралтарском проливе, соединяющем океан со Средиземным морем, имеются одно под другим два противоположно направленных течения. Более низкое положение занимает течение, направляющееся из Средиземного моря в Атлантический океан, поскольку средиземноморские воды вследствие более интенсивного испарения с поверхности характеризуются большей соленостью, а следовательно, и большей плотностью.

В тропическом поясе на юго-западе Северной Атлантики расположены Карибское море и Мексиканский залив, соединяющийся с океаном Флоридским проливом. Побережье Северной Америки изрезано небольшими заливами (Памлико, Барнегат, Чесапикский, Делавэр и пролив Лонг-Айленд); на северо-западе находятся заливы Фанди и Св. Лаврентия, пролив Белл-Айл, Гудзонов пролив и Гудзонов залив.

Самые крупные острова сосредоточены в северной части океана; это Британские о-ва, Исландия, Ньюфаундленд, Куба, Гаити (Испаньола) и Пуэрто-Рико. На восточной окраине Атлантического океана есть несколько групп малых островов — Азорские, Канарские, Зеленого Мыса. Подобные группы имеются и в западной части океана. В качестве примера можно указать острова Багамские, Флорида-Кис и Малые Антильские. Архипелаги Больших и Малых Антильских о-вов образуют островную дугу, окружающую восточную часть Карибского моря. В Тихом океане подобные островные дуги характерны для районов деформаций земной коры. Вдоль выпуклой стороны дуги располагаются глубоководные желоба.

Впадина Атлантического океана окаймляется шельфом, ширина которого варьируется. Шельф рассекают глубокие ущелья — т. н. подводные каньоны. Их происхождение до сих пор вызывает споры. Согласно одной теории, каньоны были прорезаны реками, когда уровень океана был ниже современного. Другая теория связывает их формирование с деятельностью мутьевых течений. Высказывалось предположение, что мутьевые течения являются основным агентом, осуществляющим отложение наносов на дне океана и что именно они прорезают подводные каньоны.

Дно северной части Атлантического океана имеет сложный пересеченный рельеф, образованный сочетанием подводных хребтов, возвышенностей, котловин и ущелий. Бульшая часть океанического дна, с глубины примерно 60 м и до нескольких километров, покрыта тонкими илистыми отложениями темно-синего или голубовато-зеленого цвета. Относительно небольшую площадь занимают скальные выходы и участки гравийно-галечниковых и песчаных отложений, а также глубоководных красных глин.

На шельфе в северной части Атлантического океана для связи Северной Америки с Северо-Западной Европой проложены телефонные и телеграфные кабели. Здесь же к области северо-атлантического шельфа приурочены районы промышленного рыболовства, относящиеся к числу наиболее продуктивных в мире.

В центральной части Атлантического океана проходит, почти повторяя очертания береговых линий, огромная подводная горная цепь длиной ок. 16 тыс. км, известная под названием Срединно-Атлантического хребта. Этот хребет делит океан на две приблизительно равные части. Бульшая часть вершин этого подводного хребта не достигает поверхности океана и находится на глубине не менее 1,5 км. Отдельные наиболее высокие пики поднимаются над уровнем океана и образуют острова — Азорские в Северной Атлантике и Тристан-да-Кунья — в Южной. На юге хребет огибает побережье Африки и продолжается далее на север в Индийский океан. Вдоль оси Срединно-Атлантического хребта протягивается рифтовая зона.

Поверхностные течения в северной части Атлантического океана движутся по часовой стрелке. Основными элементами этой большой системы являются направленное на север теплое течение Гольфстрим, а также Северо-Атлантическое, Канарское и Северное Пассатное (Экваториальное) течения. Гольфстрим следует от Флоридского пролива и о.Куба в северном направлении вдоль побережья США и примерно на 40° с. ш. отклоняется на северо-восток, меняя название на Северо-Атлантическое течение. Это течение разделяется на две ветви, одна из которых следует на северо-восток вдоль берегов Норвегии и далее в Северный Ледовитый океан. Именно благодаря ей климат Норвегии и всей северо-западной Европы значительно теплее, чем можно было бы ожидать на широтах, соответствующих району, простирающемуся от Новой Шотландии до южной Гренландии. Вторая ветвь поворачивает на юг и далее на юго-запад вдоль берегов Африки, образуя холодное Канарское течение. Это течение движется на юго-запад и соединяется с Северным Пассатным течением, которое направляется на запад в сторону Вест-Индии, где и сливается с Гольфстримом. К северу от Северного Пассатного течения находится область застойных вод, изобилующая водорослями и известная под названием Саргассова моря. Вдоль североатлантического побережья Северной Америки с севера на юг проходит холодное Лабрадорское течение, следующее из Баффинова залива и моря Лабрадор и охлаждающее берега Новой Англии.

Южная часть Атлантического океана

Некоторые специалисты относят к Атлантическому океану на юге все водное пространство до самого Антарктического ледникового покрова; другие принимают за южную границу Атлантики воображаемую линию, соединяющую мыс Горн в Южной Америке с мысом Доброй Надежды в Африке. Береговая линия в южной части Атлантического океана значительно менее изрезана, чем в северной, здесь также отсутствуют внутренние моря, по которым влияние океана могло бы проникать в глубь материков Африки и Южной Америки. Единственным крупным заливом на африканском побережье является Гвинейский. На побережье Южной Америки крупные заливы также немногочисленны. Самая южная оконечность этого материка — Огненная Земля — имеет изрезанную береговую линию, окаймленную многочисленными мелкими островами.

Крупных островов в южной части Атлантического океана нет, однако встречаются отдельные изолированные острова, такие, как Фернанду-ди-Норонья, Вознесения, Сан-Паулу, Св. Елены, архипелаг Тристан-да-Кунья, и на крайнем юге — Буве, Южная Георгия, Южные Сандвичевы, Южные Оркнейские, Фолклендские острова.

Помимо Срединно-Атлантического хребта, в Южной Атлантике выделяются две основные подводные горные цепи. Китовый хребет простирается от юго-западной оконечности Анголы к о. Тристан-да-Кунья, где он соединяется со Срединно-Атлантическим. Гряда Рио-де-Жанейро тянется от о-вов Тристан-да-Кунья к городу Рио-де-Жанейро и представляет собой группы отдельных подводных возвышенностей.

Основные системы течений в южной части Атлантического океана движутся против часовой стрелки. Южное Пассатное течение направлено на запад. У выступа восточного побережья Бразилии оно разделяется на две ветви: северная несет воды вдоль северного берега Южной Америки в Карибский бассейн, а южная, теплое Бразильское течение, движется к югу вдоль берегов Бразилии и присоединяется к течению Западных Ветров, или Антарктическому, которое направляется на восток, а затем на северо-восток. Часть этого холодного течения отделяется и несет свои воды на север вдоль африканского побережья, образуя холодное Бенгельское течение; последнее в конце концов присоединяется к Южному Пассатному течению. Теплое Гвинейское течение движется на юг вдоль берегов Северо-Западной Африки в Гвинейский залив.

Источник

Атлантичний океан

Атлантичний океан вважається одним з найбільших і об’ємних за величиною, а саме другим за розмірами після Тихого океану. Цей океан, найбільш вивчений і освоєний, якщо порівнювати з іншими акваторіями. Його прихильність така: зі сходу обрамляється берегами Північної і Південної Америки, а на заході його межі закінчуються Європою та Африкою. На Півдні він переходить в Південний океан. А з північного боку межує з Гренландією. Океан відрізняється тим, що в ньому дуже мало островів, а рельєф його дна весь поцяткований і має складну структуру. Лінія берега зламана.

Характеристики Атлантичного океану

Якщо говорити про площу океану, то вона займає 91,66 млн. Кв. км. Можна сказати, що частина її території – не саме океан, а існуючі моря, затоки. Обсяг океану 329,66 млн. Кв. км, а середня його глибина 3736 м. Там, де розташований жолоб Пуерто-Ріко, вважається найбільшою глибина океану, яка становить 8742 м. Течії виділяють два – Північне і Південне.

Атлантичний океан з північного боку

Кордон океану з півночі подекуди відзначається хребтами, розташованими під водою. У даній півкулі Атлантика обрамлена порізаною лінією берега. Невелика її північна частина з’єднана з Північним Льодовитим океаном декількома вузькими протоками. Девисов протоку розташований на північному сході і з’єднує океан з морем Баффина, який теж вважається приналежністю до Північного Льодовитого океану. Ближче до центру розташований Датська протока менш широкий, ніж Девисов. Між Норвегією та Ісландією ближче до північного сходу знаходиться Норвезьке море.

На південному заході Північного течії океану знаходяться Мексиканську затоку, який з’єднується протокою Флоріди. А також Карибське море. Тут можна відзначити безліч заток, такі як Барнегат, Делавер, Гудзонової затоки і інші. Саме в північній стороні океану можна побачити найбільші і великі острови, які славляться своєю популярністю. Це Пуерто-Ріко, всесвітньо відомі Куба і Гаїті, також Британські острови і Ньюфаундленд. Ближче на схід можна виявити маленькі групки островів. Це Канарські острови, Азорські і Зеленого Мису. Ближче до заходу – Багамські острови, Малі Антильські.

Південна частина Атлантичного океану

Хтось із географів вважає, що південна частина, це все простір до Антарктики. Хтось визначає кордон біля мису Горн і мису Доброї Надії двох материків. Берег на півдні Атлантичного океану не так порізаний, як на півночі, і тут немає морів. Є один великий затоку близько Африки – Гвінейська. Найбільш далека точка на півдні – Це Вогняна Земля, яка обрамлена маленькими островами в великій кількості. Також тут можна зустріти великих островів, але є окремі острови, як о. Вознесіння, Св. Олени, Трістан─да-Кунья. На самому крайньому півдні можна зустріти Південні острови, Буве, Фолклендські і інші.

Що стосується перебігу на півдні океану, то тут все системи течуть проти годинникової стрілки. Близько сходу Бразилії Південна Пасатна протягом розгалужується. Одна гілка йде на північ, протікає біля північного берега Південної Америки, заповнюючи собою Карибський басейн. А друга вважається південною, дуже теплою, рухається близько Бразилії і незабаром з’єднується з Антарктичним плином, потім прямує в бік Сходу. Частково відділяється і перетворюється в Бенгельское течія, яка відрізняється своїми холодними водами.

Пам’ятки Атлантичного океану

У Белізький бар’єрному рифі є особлива підводна печера. Її назвали Блакитний дірою. Вона дуже глибока, а всередині її розташований ще цілий ряд печер, які з’єднуються між собою тунелями. Вглиб печера досягає 120 м і вважається унікальною в своєму роді.

Немає людини, яка б не знала про Бермудському трикутнику. А адже він розташований в Атлантичному океані і розбурхує уяву багатьох забобонних мандрівників. Бермуди ваблять своєю загадковістю, але разом з тим лякають невідомістю.

Саме в Атлантиці можна побачити незвичайне море, яке не має берегів. А все тому, що воно розташоване посеред водного простору, і його межі не можуть бути обрамлені сушею, лише течії показують межі цього моря. Це єдине у всьому світі море, яке має такі унікальні дані і називається Саргасове море.

Источник

Интересно об Атлантике — акватория, побережье, острова

Серед інших океанів Атлантичний є другим по охоплюваній їм території. Він займає 17% поверхні Землі й 26% обсягу Світового океану. Углиб океан простирається в середньому до — 3736 метрів, а самою низкою точкою дна, є жолоб Пуерто-Ріко, глибина якого — 8742 метра. У результаті процесу руху тектонічних плит і їх розколу, початків утворюватися океан. Цікаво, що розростатися океан продовжує й донині. Його береги рухаються один від одного зі швидкістю півтора — два сантиметри на рік. Берегова лінія океану сильно порізана, моря й затоки добре виражені.

Історія

Атлантичний океан — цікаві факти про історію вивчення. Океан названий на честь стародавнього грецького героя міфів і легенд — титана Атласа (Атланта), який нібито підтримував на своїх широких плечах небо. Перші згадки про океан зустрічаються вже в роботах давньогрецького історика Геродота.

На береговій лінії протоки Гібралтар, існують скелі, названі «Геркулесовими стовпами».

Однієї із загадок Атлантики, є міфічна земля — Атлантида. По припущеннях учених, вона існувала в океані, але була знищена наслідком затоплення. У своїх роботах про цю землю писав філософ із прадавньої Греції — Платон. Сучасні вчені дотепер б’ються над цією загадкою. Якщо вчитатися у твір Платона, стає ясно, що філософ описував не стільки реальну землю, скільки розповідав про спосіб організації держави. А сама Атлантида може бути затопленим у результаті катастрофи островом, наприклад на острові Санторин у Середземному море (який також відноситься до Атлантичного океану) знайшли розвинену цивілізацію із двоповерховими будинками, вона була знищена виверженням вулкана. Також міф про Атлантиду може бути відгомоном відомостей про Канарські острови чи навіть Америку, випадкові контакти з якою могли існувати у давнину.

Найпершим європейцем, який насмілився перетнути океан, є вікінг Лейф Ерікссон. За старовинними переказами, він ще в 10 столітті досяг берегів Північної Америки, яку назвав Винландом. Ці перекази підтвердилися — на острові Ньюфаундленд знайдено два поселення норманів, при цьому відстань між ними — 480 кілометрів.

Острів Гренландія є найбільшим островом не тільки Атлантичного океану, але й світу. Його колонізували вікінги в Х столітті, причому поселення існували до ХVI століття. Деякі гренландські поселення зникли під натиском ескімосів, які були досить войовничі й прийшли сюди пізніше варягів, деякі люди покинули на кораблях, повернувшись на скандинавську батьківщину.

Європейці із прадавніх часів прагнули перетнути океан. Якщо не брати до уваги подорожі вікінгів, уперше це зробити вдалося Христофору Колумбу в 1492 році. З тих часів почалася епоха Великих Відкриттів. Перевезення коштовних вантажів з континентальної Америки в континентальну Європу, сприяло розвитку піратства, яке існує навіть в наш час біля берегів Африканського континенту.

Географія

З півночі на південь океан має витягнуту форму, і це дає можливість розташується всім кліматичним поясам на ньому.

У морі, яке омиває Гренландію, а також у морі Баффіна й біля Антарктиди є багато айсбергів. Одна з таких плаваючих гігантських крижаних гір стала причиною катастрофи «Титаніка» в 1912 році.

Однієї із загадок океану, є Бермудський трикутник. Ця зона, розташована біля Бермудських островів, в області якої постійно зникають морські судна, що й пролітає над ним, повітряний транспорт. Відгадка може бути банальної — причиною численних катастроф можуть бути мілини, шторми й циклони, що часто утворюються в цій зоні, тут безліч повітряних і морських шляхів, якими прямують велика кількість морських транспортів. Несприятливі умови й більша концентрація техніки схиляють статистику в гіршу сторону.

Найбільш «туманним» островом, розташованому в цьому океані, та й на всій Земній кулі, є Ньюфаундленд. Кількість у році днів, затьмарених туманами, становить порядку 120. Головною причиною такого явища прийнято вважати зіткнення двох течій — Гольфстріму (теплого) і Лабрадорскої течії (холодного).

У Карибському морі утворюються сильні урагани, які шкодять узбережжю Північної Америки. Сезон ураганних вітрів в Америці, починається в червні. Як правило, кожен ураган має своє ім’я. Сезон по ураганності вважається середнім, якщо реєструють близько 11 штормів, які мають ім’я.

Кілька століть тому, в Атлантиці був сильно розвинений китобійний промисел. Це стало причиною тому, що вже до кінця ХІХ століття майже всі кити були знищені. Пов’язане це в першу чергу з тим, що техніка лову цих морських гігантів постійно вдосконалювалася. У наш час існує заборона на вилов китів. Найбільшим представником цього сімейства, виловленим в Атлантиці, є ссавці вагою в 178 тонн з довжиною тіла до 33 метрів.

Тут розташована найбільш віддалена від інших населених островів ділянка суші — архіпелаг Трістан-да-Кунья, який має вулканічне походження. Архіпелаг входить до складу британської заморської території. Найближчим пунктом, на якому проживають люди, є острів Святої Єлени, який розміщений на відстані двох тисяч кілометрів.. На острові Трістан-да-Кунья зареєстровано біля 267 людей, що проживають там на постійній основі. Усі проживаючі на острові люди, є нащадками 8 чоловіків і 7 жінок, які колись сюди переселилися у період з 1816 по 1908 роки.

Источник