Течії тихого океану теплі та холодні

Теплые и холодные течения Тихого океана

Площадь Тихого океана составляет 179 млн кв. км, что равно водной поверхности, занимаемой остальными — Атлантическим, Индийским, Северным Ледовитым. В этих бескрайних просторах образуются течения, которые влияют на погодные условия нескольких материков сразу. Причем циркуляция происходит в южной и северной части планеты. Потоки бывают как теплыми, так и холодными.

Причины появления течений

На перемещение миллионов тонн воды влияет множество факторов. Основными теориями возникновения стали воздействие ветра, разная плотность и отличие поверхности морей в океане.

Теория воздействия ветра встречается еще в древних рукописях. Движение воздуха влияет на верхние слои воды. С набором глубины это сходит на нет.

Теория разной плотности появился при возможности проведения гидрографических опытов. В результате подобных исследований стало понятно, что плотность в разных частях океана неодинаковая. Увеличение показаний происходит на глубине и при наборе широты. Не стоит забывать о количестве соли. Разница воды на поверхности образуется за счет воздействия солнечных лучей.

Теплые и холодные течения Северного Ледовитого океана или любых других никак не влияют на Тихий. Водоемы соединяются через проливы, но эти потоки воды слишком незначительны в масштабах остального пространства. Зато насчет энергии солнца, луны, инерции вращения существуют вполне адекватные доводы.

Название и географическое положение

Общее разделение происходит на теплые и холодные. Первые размещаются у берегов Азии, Австралии, по линии экватора. Вторые — у берегов Южной Америки, Северной Америки, Антарктиды. Каждое из названий показывает свое положение на карте. К теплым течениям относят:

• Аляскинское;
• Северо-Тихоокеанское;
• Восточно-Австралийское;
• Куросио;
• Кромвелла;
• Межпассатное;
• Южное пассатное;
• Экваториальное.

Куросио находится у берегов японских островов с южной и северной стороны. Скорость течения 6 км/ч, температура колеблется от 18 до 28 градусов Цельсия. Последние 4 наблюдаются в районе экватора. Они появляются в результате погодных изменений, которые влияют на океан.

Холодных течений всего четыре штуки. К ним относят:

• Калифорнийское;
• Перуанское;
• Антарктическое;
• Курильское.

Первое простирается до южных границ Мексики. Второе — вдоль всего западного побережья Южной Америки. Последние — через всю землю слева направо у берегов Антарктики.

Разграничения связаны с тем, что температура воды того или иного течения ниже, чем окружающей его воды. Из-за этого их определяют в соответствующие подгруппы. Это отчетливо можно разглядеть на карте течений тихого океана.

Особенности течений

У каждого из течений есть несколько тонкостей. Все эти нюансы образуют то, что отличает конкретную водную массу от остальных. Так, Северо-экваториальное двигается на запад с восточной части. Его легко обнаружить от 20 до 30 широты. Не имеет каких-либо отклонений, только у берегов филиппинских островов отклоняется на север. Достигнув южно-китайского моря, оно образуется в Куросио.

Калифорнийское течение на карте можно обнаружить западнее берегов Северной Америки. Его ширина достигает 600 км. Протекает с севера на юг. Температура воды от 16 до 25 градусов Цельсия. Куросио протекает вдоль меридианов. У островов Японии разделяется на несколько частей.

Цусимское и Соя считаются западными ответвлениями, которые входят в Японское и Охотское моря. Достигая 45 градусов северной широты. После отклоняется, образуя Северо-тихоокеанское течение. Последнее начинается с 142 параллели и заканчивается у 170 — от Курильских островов до материка. Голубая вода (Оясио, Курильское) начинается у берегов Камчатки. Южное направление заканчивается у самого большого из Японских островов. Все они находятся в северном полушарии земли. Куросио многие сравнивают с Гольфстримом. Оба течения обеспечивают мягкий климат.

На этом Тихий океан не заканчивается. В южном полушарии самое маленькое течение — это Восточно-Австралийское. Его ширина не превышает 200 км. А вот глубина уходит на 1000 м. Оно повышает влажность у побережья материка и островов Новой Зеландии. Также способствует распространению морской флоры и фауны. Его легко найти, если спуститься вниз от Северо-Тихоокеанского течения на карте.

Перуанское находится западнее гор Анды. Северное направление понижает температуру воды до Южного пассатного течения. Причем двигаясь в глубине, оно еще и образует водовороты, что отражается на основной поверхности морской воды.

Начиная от берегов Южной Америки, Южное пассатное движется вдоль всего экватора. Заканчивается у Новой Гвинеи.

После чего одна часть образует Экваториальное противотечение, а вторая уходит в Восточно-Австралийское. Южный круг является зеркальным отражением северного. Циркуляция против часовой стрелки обусловлена законами Кориолиса.

Применение в судоходстве

Поверхностные потоки воды всегда использовались мореплавателями в качестве важных крупных путей транспортировки и передвижения. Конечно, с развитием технологий направление течений становилось недействующим методом и уходило на задний план. Раньше при парусном флоте корабли намного быстрее передвигались именно в зоне этих потоков. Так, путешествие от берегов Аляски до Японии пройдет по Североэкваториальному пути. А обратно до берегов Америки достаточно спуститься чуть-чуть вниз.

Еще в древние века говорили об этом. Испанцы смогли организовать международный океанический транспортный путь от Филиппинского моря до берегов Мексики. Но стоит помнить, что использование течений требует учета многочисленных второстепенных факторов. Ведь образовавшиеся цунами, тайфун, прочие катаклизмы «отодвинут» любые корабли на своем пути.

Влияние на жизнедеятельность в океане

Как ни странно, но течение способствует развитию флоры и фауны. Особенно касается тех областей, где господствует теплый климат. Холодный поток снижает температуру и количество среднегодовых осадков. Плюс — образуются сильные ветра. Теплые, наоборот, создают спокойную атмосферу с благоприятными условиями проживания. Именно из-за этого в различных частях планеты даже зимой нет отрицательных показателей. А в других они спускаются на термометре.

Подводный мир Тихого океана считается самым богатым, особенно если сравнивать с остальными. Великий барьерный риф находится у берегов Австралии. Проходящее течение способствует движению теплых водных масс в южном направлении к Антарктиде. Живая природа обеспечила себе в этом районе все необходимые климатические условия.

Список редких обитателей, не способных существовать в других частях света, находятся здесь в полной гармонии между собой. Человечество смогло лишь на 10% изучить мир, а причиной до сих пор является отсутствие нужных технических приспособлений.

Сегодня течения смогли обеспечить жизнь:

• более 100 тыс. видам животных и рыб;
• 850 разновидностям водорослей;
• 200 отдельным подвидам, которые живут на глубине от 7 тыс. км;
• 6 тыс. моллюскам.

Весь климат в обеих частях света образуется за счет тех или иных течений. Причем это касается не только океана. Понижая воздух и температуру воды у суши, течения уменьшают осадки. Отдельные части планеты, таким образом, существуют на идеальных условиях.

Течений в Тихом океане очень много. Крупные потоки воды разделяются на более мелкие в местах наличия островов или стыка теплых, холодных воздушных масс. Выше представлены самые большие передвижения воды. У берегов материков есть собственные сложности, которые способствуют увеличению либо уменьшению скорости воды.

Некоторые из крупных течений двигаются против других по причине сильных ветров. Есть даже глубоководное движение холодной воды.

Тихий океан в этом плане непредсказуем на 100%. Но именно он обладает серьезными ресурсами, многочисленными обитателями флоры и фауны, отдельными удивительными природными объектами, климат которых определяется течениями.

Источник

Течения Тихого океана

Северный круг циркуляции

К крупнейшим течениям, расположенным в северной части Тихого океана относятся:

• Северо-Экваториальное (Северное пассатное) – движется с востока на запад, направляя свои теплые воды от побережья Мексики к Филиппинским островам.
• Куросио (в переводе с японского – «темная вода») – сильное теплое течение Тихого океана, которое движется от севера Филиппин к восточным берегам Курил, и затем разветвляется на несколько течений.

• Северо-Тихоокеанское – продолжение течения Куросио, которое держит свой путь от Курильских берегов до западной части Северной Америки.
• Аляскинское– огибает побережье Аляски, постепенно меняя свой вектор и направляясь в Берингово море. Его воды, по сравнению с окружающими водами, более теплые.
• Курильское течение или Оясио («голубая вода») – формируется из теплого Аляскинского течения и холодных вод Северного Ледовитого океана. Держит курс от Чукотки к северо-восточным берегам Японии.
• Калифорнийское– южная ветвь Северо-Тихоокеанского течения, ширина которого достигает 600 км. Движется в южном направлении, вдоль западных берегов Мексики и США, и замыкает собой циркуляционный круг в северной части океана.

Калифорнийское течение является одним из холодных течений Тихого океана, несмотря на то, что температура его вод колеблется в пределах 16-25 С. Холодным же оно считается потому, что температура его вод несколько ниже температуры окружающей воды.

Рис. 2. Течения Тихого океана.

Южный циркуляционный круг

Представляет собой практически точное зеркальное отображение Северного круга. Отличие лишь в том, что направление вод идет против движения часовой стрелки.

• Южное экваториальное – протекает в южном полушарии вдоль линии экватора с востока на запад .
• Восточно-Австралийское – самое крупное течение, курсирующее вдоль австралийского побережья. Свое начало берет в Коралловом море на экваторе, чтобы обогнуть австралийский берег с восточной стороны.

Рис. 3. Восточно-Австралийское течение.

• Течение западных ветров – огибает весь земной шар, и дает ответвление под названием Перуанское течение. Отличается холодными водами и невероятно сильными штормами.
• Перуанское (течение Гумбольта) – направляется с юга на север, начиная свой путь от побережья Антарктиды и курсируя вдоль побережья Чили и Перу.

В числе прочих течений Тихого океана есть и Экваториальное течение Кромвеля. Долгое время о нем никто ничего не знал, поскольку оно является глубинным течением. Проходит оно с запада на восток вдоль экваториальной линии, не оказывая заметного влияния на плавание в водах Тихого океана.

Что мы узнали?

При изучении темы «Течения Тихого океана» мы узнали, какие течения есть в Тихом океане, какими характеристиками они обладают. Также мы выяснили, что в Тихом океане действую два круга циркуляции морских течений – южное и северное.

Источник

Течії Тихого океану — напрямки та особливості потоків

Тихий океан є найбільшим резервуаром води на планеті. Дослідження його глибин почалися у XVI столітті і тривають й досі. На сьогодні океанологи виділяють кілька теорій, що пояснюють формування різних течій Тихого океану. Будь-яка з цих гіпотез має під собою вагомі підстави і заслуговує детального вивчення.

Утворення тихоокеанських течій

До єдиної думки щодо причин формування океанічних течій вчені не прийшли досі. На сьогоднішньому етапі розвитку науки виділяється кілька теорій.

Коротко їх можна викласти наступним чином:

• Вплив на водну поверхню вітрів (потоків повітря). Споконвіку цей фактор вважався провідним в утворенні морських потоків. Зміщуються вітром поверхневі шари води, згідно з цією гіпотезою, захоплюють за собою більш глибокі. У міру поширення в глибину рух слабшає і поступово згасає. Проти цієї теорії можна заперечити, привівши в приклад явну диспропорцію між величезною водною масою, яка пересувається під дією морських течій, і енергією вітру. У цьому випадку велике значення має тривалість впливу вітру. Наприклад, пасати, які дмуть в тропічному поясі Тихого океану, безперервно прямуючи від південноамериканського узбережжя до Австралії, мають достатню сумарну енергію, щоб переміщати величезні обсяги води відповідно до південних і північних екваторіальних тихоокеанських течій. Тому щодо утворення зазначених морських потоків теорія впливу пасатних вітрів виглядає цілком правдоподібно.
• Різниця в щільності води. Ця гіпотеза з’явилася після початку масштабних досліджень світового океану. Вони показали, що вода в різних областях Тихого океану має різну величину, зростаючу в міру збільшення глибини, а також у напрямку до високих широт. Чим холодніше вода, тим вище її щільність. Крім того, на цей параметр впливає концентрація солей у воді.
• Різниця рівня поверхні океану в різних областях. Вона виникає в результаті випаровування води з поверхні океану, яке істотно активніше відбувається в екваторіальній його частині. Водночас в прибережних областях спостерігається повернення води у вигляді річкових стоків. Ця теорія має зв’язки з “гіпотезою різної щільності”. У тих областях, де вода більш інтенсивно випаровується, концентрація солей зростає, а там, де раніше випарувалася вода випадає у вигляді опадів, — зменшується. Відповідно, зменшується її щільність.

Крім описаних теорій існують і інші, що зв’язують рух морських потоків з інерцією, що виникає через обертання планети, а також з впливом гравітації небесних тіл (в основному Місяця і Сонця).

Жоден із зазначених факторів впливу сучасними вченими не заперечується повністю, однак і в самостійну гіпотезу їх виділити не можна, оскільки штучне моделювання виникнення океанських течій продемонструвало, що кожен фактор окремо викликав би зовсім іншу картину, не ту, що фіксують вчені в реальності.

Висновок очевидний: спостережувані переміщення водних мас в Тихому океані — наслідки впливу цілого комплексу факторів, а який саме з них домінує в певний момент, визначити вдається не завжди.

Напрямок течій тихого океану

Основні течії Тихого океану дослідники поділяють на північний і південний кола циркуляції.

Обидва вони зображуються на карті басейну Тихого океану замкнутими схемами, з яких можна скласти фігури, що нагадують літери «О».

Північний циркуляційний круг складають такі водні потоки:

• Північна пасатна течія (Північноекваторіальна течія) прямує від узбережжя Мексики до Філіппінських островів, перетинаючи Тихий океан зі сходу на захід. У міру наближення до Філіппін водний потік відхиляється в північному напрямку.
• “Темна вода” (Куросіо) — тепла течія біля берегів Японії. Воно підрозділяється на кілька потоків, одні з яких йдуть в Японське море і далі в Охотське. Потоки, що йдуть в північному напрямку, відхиляючись на схід, переходять в північно-Тихоокеанські. Куросіо є теплою течією, саме в цьому криється причина м’якого клімату на омиваються їм берегах. Нерідко цей Океанський потік порівнюють з Гольфстрімом.
• Північно-Тихоокеанська. Цей потік є продовженням Куросіо. Він прямує від узбережжя Курильських островів з їх активними і недіючими вулканами і північній частині Японії до західних берегів північно-американського материка. Далі він гілкується на Аляскинський, що прямує на північ, і Каліфорнійський, наступний у напрямку до Мексики (Північно-Тихоокеанська течія). На карті світу цей потік позначається стрілками, спрямованими зліва направо.
• Аляскинська. Омивши однойменний півострів, потік спрямовується в західному напрямку і потрапляє в Берингове море. Його відмінною рисою є температура води від 7 до 15 градусів, що істотно вище показників в цих широтах.
• Ще одна частина комплексу теплих і холодних течій Північного Льодовитого океану — Курильська. Вона бере початок з вод цього океану і теплого аляскинського потоку. Курильська течія рухається на південь від Чукотського узбережжя на північний схід Японії.
• Каліфорнійський потік – це гілка Північно-Тихоокеанського, наступна паралельно західному узбережжю Сполучених Штатів Америки і Мексики, перетікаючи поступово в Північноекваторіальну течію і замикаючи Північне коло. У порівнянні з навколишніми водами каліфорнійське протягом є холодним.

Особливістю Південного циркуляційного кола є те, що вода в ньому рухається проти годинникової стрілки.

Південне коло є дзеркальним відображенням Північного:

• Північноекваторіальному потоку відповідає південний екваторіальний, наступний зі сходу на захід.
• Течія Куросіо-Східно-Австралійський напрямок.
• Північно-Тихоокеанському – Південно-Тихоокеанське.
• Аналогом Каліфорнійського потоку є Перуанський (течія Гумбольдта).

Течія Кромвеля-екваторіальний холодний потік, наступний паралельно екватору із заходу на схід до узбережжя Галапагоських островів. Він був відкритий порівняно недавно, в XX столітті, що пов’язано з його глибинним становищем. Хоч знаходиться течія на глибині, воно позначається на формуванні погоди в цьому регіоні, проте на режим мореплавання не впливає.​

Використання знань на практиці

Особливості водних тихоокеанських потоків відомі мореплавцям споконвіку.

Вони вкрай важливі для успішної подорожі на судах будь-якого класу. Найбільш відомим випадком, коли ці знання вдалося застосувати на практиці, є пересування колоністів з Полінезії до островів Океанії.

Стали в нагоді знання про тихоокеанських водних потоках І Туру Хейєрдалу під час переходу від Перу до островів Туамоту.

Фундаментальні знання про географію тихоокеанських течій в усі часи допомагали мореплавцям вибрати вірний курс.

Источник