Твір океан рідного народу

МЕТА: Виховувати любов до рідної землі, свого народу, формувати доброзичливі стосунки між старшими і молодшими школярами, почуття спільності, наступності, зв’язку поколінь, утвердження національної гідності, гордості за свою Батьківщину, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій, поваги до своїх предків, відповідальності за своїх нащадків.

“Людина завжди повинна

пам’ятати, звідки вона пішла в життя”

Хай не буде ні одної

Про минуле України.
Дивися, безкрайнєє, синєє небо,

Стоїть над землею, неначе шатро.

Воно посилає любов нескінченну

І щиро дарує надію й добро.

У цьому шатрі килими золотаві –

Із соняхів, жита, пшениці, вівса.

А десь майоріють, як крапельки неба,

Волошки блакитні. Яка ж то краса!

Тут мешкають люди привітні та чесні,

Хліб–сіллю гостей зустрічають вони.

Земля наша щедра, родюча, багата –

Усіх нагодують безмежні лани.

Хай знає весь світ про казкову країну,

Де синєє небо та жовті поля.

Хай квітне щаслива моя Україна!

Найкраща, безцінна, любима земля.
Учитель: Україна – це рідний край, наша земля з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею, мудрими і талановитими людьми.

Життя іде. Маминими барвистими рушниками стеляться у широкий світ дороги. Дорослішають діти, сивіють матері – такий закон життя, але ніколи не старітиме наша квітуча українська земля і її співуча мова, її багатовікова історія і культура. Їх майбутнє в наших руках.

Засперечалися дітки, яка стежка найкраща.

До крамнички, бо там є цукерки.

Ні, до школи, бо там є дітки.

Ні, до річки, бо можна скупатися.

Ні, в садок, бо там є груші, яблука.

Ні-і, в поле, бо там просторо….

Аж тут приспіла мама. Дітки і питають, яка стежка найкраща?

Додому, дітки. До рідної хати.
Учитель ( розповідь про заснування « Світлиці», традицію проведення екскурсії)

Учень 1 Старенька хата, наче добра мати,

Короткозоро мружиться на схід.

Здається – їй вже кілька сотень літ,

А хата і не втомиться чекати.

Стоїть собі, пригожа, край села.

Вже посивіла русокоса стріха –

Мабуть таки пережила і лихо,

Тоді, коли молодшою була.

Але мовчить. Не скаржиться – ні – ні!

Ще й усміхнутись може перехожим,

Коли у день ясний, погожий

Промінчик сонця блисне у вікні

Стоїть цибатий журавель на чатах,

Піднявши дзьоба в небо голубе,

І колиса старенька добра хата –

Вже стільки літ! – онуків і себе.
Учень 1 Рідна хата. Вона оспівана в піснях, опоетизована майстрами слова , оповита легендами і переказами, завжди була символом мира і добра. Хата завжди є і залишається найпершим і найсильнішим оберегом для людини. Для того, щоб велося і жилося добре, щоб усі здорові були, слід вибирати для хати щасливе місце. То цілий ритуал- красивий і мудрий.

Учень 2 При виборі місця зважалося на те, щоб хата не стояла на колишній дорозі, в заплаві або руслі пересохлої ріки.

За уявленнями давніх українців про благополуччя родини дбав Домовик. Це хатнє божество мешкало переважно на горищі (на лежаку) і мало вигляд дідка, оброслого густою шерстю. А ще Домовик опікувався родинним вогнищем. Тому, коли сім’я перебиралася у нову хату, господиня топила востаннє піч в старій хаті, вигрібала весь жар у чистий горщик і промовляла: «Ласкаво просимо, дідусю, на нове житло». І в новій хаті висипала цей жар у піч.

Учень 1 З вулиці українське подвір’я відділяє тин – огорожа, сплетена з лози чи тонкого гілля. На ньому дуже зручно було сушити глечики та горшики. Часто біля тину росли квіти – барвінок та чорнобривці.

Учень 2 Ідучи додому, неодмінно натрапляєш на криницю. Сюди сходилися, щоб розповісти новини, подорожній міг втамувати спрагу, молодь призначала побачення.

Учень 3 Якщо з сіней увійти до світлиці, то можна побачити велику піч. Вона символізує родинне вогнище. Вогонь був священним у наших предків, тому піч-мати-берегиня, бо хліб народжує. Наші далекі предки обожнювали вогонь і вважали піч його захисником, адже в ній «жив» вогонь. А вогонь — то символ сили, життя, чистоти, світла.

Учень 4 Не було в Україні хати, яку б не прикрашали рушники. Хата без рушників – що родина без дітей. Рушник на стіні, рушник на столі, рушник на кілочку — всюду, куди не кинь оком, і завжди — на всіх етапах людського життя.

Учень 3 Український рушник. Оздоблений квітами, зірками, птахами. Від сивої давнини і до наших днів, в радості і в горі рушник — невід’ємна частка нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою нитками на полотні.

Учень 4 Не було, здається, жодної оселі на Україні, якої не прикрашали б рушники. Хоч би яке убоге судилося господарям життя, а все ж всюди ці витвори народного мистецтва палахкотіли багатством кольорів, різнобарв’ям веселки, прикрашаючи житло, створюючи радісний, святковий настрій. Рушник символізував не тільки естетичні смаки, а й був своєрідною візиткою, а точніше — обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, про її дочок.

Учень 5 Покуть (червоний кут під образами). Тут, як правило, стояв стіл, накритий скатертиною, і хліб-сіль, які символізували нашу прадавню українську гостинність. Це місце з давніх давен вважалося святим.

Учень 6 Покуть був постійним місцем, де, починаючи з обжинків і закінчуючи наступними зажинками, стояв пучечок колосків як символ достатку. З його зерен, освячених у церкві, робили перший засів. А в жнива, закінчивши жати останню загінку, робили вінок з дорідних колосків, обрамляли його польовими квітами та кольоровими стрічками й несли до хати, хрестилися до образів, дякували богові й польовим духам за щедрий урожай. Потім казали: «Хай ніколи не переводиться жито й пшениця та всяка пашниця в нашому домі!»

Учень 5 З давніх-давен відомий хатній посуд, який майстри виготовляли власними руками, а господині вдало застосовували.

Любов до рідного краю починається з колиски. Раніше дітей гайдали в колисках, виготовлених з лози. Існував звичай: коли дитина виростала, колиску не викидали, доки в цій хаті жили люди.

Учень 6 Невід’ємною частиною домашніх занять української господині було виготовлення домашніх тканин. Господиня повинна була сама випрясти кожну ниточку для майбутнього полотна прядкою.

Народні майстри минулого знали, що оселя – живий організм. Він може перешкоджати хазяям, навіть зіпсувати їм життя. А може бути добрим помічником.

На Волині оселю називають як «обійстя», в Карпатах – як «осередок». Літера «О» починає всі позначення середовища в різних мовах, отже можна припустити, що вона символізує завершеність і замкнутість.

Учитель : А скільки прикмет пов’язано з будівництвом і перебуванням у хаті.

Не можна починати будуватися у високосний рік, бо хата спустіє.

Ставити хату треба зрання і навесні.

Не можна купувати матеріалу на будівництво з тої хати, де була незлагода чи вимерла вся сім’я, де велось недобре життя, бо «хіба ж то хата була?».

Коли закладають фундамент на хату, то треба класти на покуті гроші, щоб велися в хаті завжди.

За охоронців хати вважають ластівку (її не можна вбивати, бо мама вмре), чорногуза (його не можна вбивати і гнізда не можна розкидати, бо хата згорить).

Після закінчення будівництва хати обов’язково роблять вінок з квіток і ставлять на хаті.

Коли входять перший раз у нову хату, то беруть із собою хліб, скатерку, рушник…

Якщо перший раз людина заходить в новозбудовану хату, то обов’язково треба щось дати в цю хату, покласти на стіл: карбованець чи навіть копійку, чи так щось, аби в цій хаті велися і гроші, і до грошей усе.

Не можна залишати хату на ніч не заметеною, бо вночі по хаті ходять ангели.

Не можна свистати у хаті, бо хтось вибуде з неї.

Не можна, прийшовши до хати, стояти, якщо в хаті є дівчина, а треба сісти: щоб старости сідали.

Не треба замітати хату від столу до порога, а треба — від порога до столу, бо не заходитимуть старости.

Не треба вимітати з-під ніг, бо танцювати не вмітимеш.

Хто виносить сміття із хати, того будуть брати в куми.

Учитель : Хата, двір, господа, худоба, домашнє господарство – це основна робота давнього українця, тому не дивно, що безліч прислів’їв і приказок наш народ присвятив саме домашньому господарству.

Хату руки держать.

Нова хатка — нова гадка.

Без хазяїна двір плаче, а без хазяйки — хата.

Всякий двір хазяйським оком держиться.

У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть.

Привикай до господарства змолоду, то не будеш знати на старість голоду.

Роби на дворі — буде й в коморі.

Чого не доглянеш очима, за те відповіси плечима.

На чорній землі білий хліб родить.

На добрій землі що не посієш, те й вродить.

Де господар не ходить, там нивка не родить.

Хто хоче збирати — мусить добре засівати.

З гречки та проса — і каша й паша.

З поганої трави — погане й сіно.

Яка трава, таке й сіно.

Яка прядка, така й нитка.

Яка пряжа, таке й полотно ляже.

Сади дерево ззамолоду — на старість як нахідка.

Корова в дворі — харч на столі.

Добра штука оті вівці: і кожух, і свита, і губа сита!

Любиш поганяти, люби й коня годувати.

Пошануй худобу раз, а вона тебе десять раз пошанує.

Погана сітка — для риби не клітка.

Згайнуєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину.

Літом хто гайнує, той зимою голодує.

Хто літом жари боїться, той зимою не має чим погріться.

Учитель : А чи знаєте ви якісь прикмети, пов’язані з господарством, життям давнього українця?

Учитель: А скільки загадок присвятив наш народ домашньому господарству? Спробуйте їх розгадати!

Стоїть у куточку, підв’язане поясочком, хто його рушить, танцювати

Без серця вродилась, людям пригодилась, дам пити – п’є, попрошу – віддає

В кожній хаті я буваю, проходові заважаю (поріг).

Чорна труба веде з двора і дивиться в небо (комин).

Без рук, без ніг, кланяється в кожен бік (колиска).

Маленьке, горбате, весь дім стереже (замок).

Поле скляне, межі дерев’яні (вікно).

Що це за дорога? Вгору іде похило, що не крок, то ярок (драбина).

Горить стовп, а диму немає (свічка).

Чотири брати під одним капелюхом (стіл).

В лісі рубне, вдома загне, на ярмарку торгує, з жінками жартую (сито).

По сінях то сяк, то так, а в хат ніяк (двері).

Спереду горб, ззаду горб, шиї нема, а замість голови дірка (горщик).

Фізкультхвилинка «Зведемо хатинку»

Дорослий читає віршовані рядки, а малята виконують ігрові рухові дії.

Щоби спорудити добру хату,

Треба глини замість багато:

Ось так ніжками ми тупцювали –

(Малята збираються в купу та енергійно тупочуть ногами).

Глину для хатини замішали.

Станемо, малята, столярами

Та змайструємо в хату двері-рами,

(Присідають і стукають уявним молотком)

Щоб щоранку ніжний промінь сонця

Зазирав в хатинку крізь віконця.

(Підводяться і простягаються уперед руки, витягуючи шию.

Теплий дах потрібен хаті, діти.

(З’єднують кінчиками пальців підняті над головою руки).

Слід її соломою укрити,

Щоб не капав дощ на нас зі стелі,

(Хаотично струшують кистями, обертаючись довкола себе).

В стрісі горобці жили веселі.

(Пересуваються стрибками на обох ногах, змахуючи зігнутими в ліктях руками – зображують горобчиків).

Логічна гра «Вибери правильний варіант»

Педагог спонукає малят вибрати логічно правильні варіанти і дати відповіді на запитання.

Українську хату вкривали шифером чи соломою?

Стіни хати зводили з цегли чи з глини?

Хата була зовні світла, біла чи темна?

Традиційна українська хатина була двоповерховою чи одноповерховою?

Рами і двері хатини бути пластиковими чи дерев’яними?

Хату огороджували дощаними чи плетеним парканом?

Українські хати називали мазанками чи теремками?

Учитель: Ми здійснили невеличку подорож у давню, українську хату . Чи вона багата, які речі домашнього вжитку вона зберігала. Пам’ятаймо про них, адже вони характеризують побут нашого народу.

— Які речі домашнього вжитку були в традиційній українській родині? Які з них залишилися і понині, а про які лиш тільки довідуємось із розповідей старших людей?

Учитель: Підберіть слова – синоніми до слова хата (оселя, господа, домівка, помешкання, отчий дім, будинок, світлиця).

Учитель Ви — майбутнє України. То ж своїми знаннями, працею, здобутками підносьте іі культуру, своїми досягненнями славте її. Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю так, як заповідав великий Тарас, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і його мелодійну мову. Шануйте себе і свою гідність, і шановані будете іншими.

Учитель Ніхто не зупинить історії хід –

Будує свій дім Україна.

І стверджує нині і захід і схід,

Що ми є велика родина.

Учні Людське безсмертя з роду і до роду

Источник