Вітрові течії тихого океану

ОКЕАНИ

У цьому розділі ви поринете в дивовижний світ океанології, яку, за словами відомого вченого-океанолога Пітера Вейля, можна назвати «поєднанням мистецтва, пригод і науки». Води Світового океану є основним джерелом одного з найважливіших ресурсів — води, яка необхідна для нормальної життєдіяльності всього живого на нашій планеті.

Світовий океан — єдиний океан на Землі. Проте в його межах можна виокремити відносно самостійні частини. У 1650 р. голландський географ Бернгард Варен уперше у своїх працях запропонував поділити Світовий океан на п’ять океанів: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий, Південний Льодовитий. У 1845 р. Британське королівське географічне товариство прийняло той самий поділ. Однак виокремлення Південного океану навколо Антарктиди викликало та продовжує викликати багато суперечок серед географів. Тому ми з вами дослідимо океани Землі за загальноприйнятим розподілом.

Для детального вивчення та порівняння природи океанів Землі скористайтеся типовим планом характеристики океанів.

Типовий план характеристики океанів

1. Географічне положення.

3. Клімат і води.

4. Органічний світ океану.

5. Природні ресурси океану та їх охорона.

6. Вплив океану на життєдіяльність людей прилеглих материків

ТЕМА 1. ТИХИЙ ОКЕАН

§ 54. Тихий океан. Географічне положення. Рельєф дна. Клімат і води

Ви дізнаєтесь:

• про особливості географічного положення та характерні риси природи Тихого океану

Пригадайте:

• основні елементи рельєфу дна Світового океану

• основні типи водних мас Світового океану та райони їх поширення

• причини утворення океанічних течій

Тихий океан — найбільший, найглибший та найдавніший серед океанів Землі. Це унікальний географічний об’єкт нашої планети. На його величезній площі могли б вільно розміститися всі материки, і при цьому залишилося б місце для ще однієї Африки!

Він утворився понад мільярд років тому та являє собою залишок давнього гігантського водного простору Панталасси.

Головні природні особливості Тихого океану — великі глибини, часті рухи земної кори, безліч вулканів на дні, величезний запас тепла в його водах, виключне розмаїття органічного світу.

1. Географічне положення та розміри.

Тихий океан простягається із заходу на схід на 19 тис. км (майже половина екватора!), а з півночі на південь — на 16 тис. км. Північна межа океану проходить через Берингову протоку. Межі з Атлантичним та Індійським океанами проведені за умовними меридіанами. Екватор поділяє Тихий океан приблизно на дві рівні частини. Океан має овальні обриси, дещо витягнутий із північного заходу на південний схід і найбільш широкий між тропіками. Розташування майже в усіх географічних поясах Землі, за винятком арктичного, зумовлює надзвичайну різноманітність його природи.

Тихий океан омиває береги всіх материків, крім Африки. Берегова лінія Північної та Південної Америки відносно вирівняна, а поблизу берегів Євразії сильно порізана. Тут лежить багато окраїнних морів: Берингове, Охотське, Філіппінське, Південнокитайське. В океані величезна кількість архіпелагів та окремих островів. На півночі й заході вони утворюють острівні дуги (наприклад Японські, Філіппінські острови). Найбільше у світі скупчення островів — Океанія — зосереджено в центральній і західній частинах океану.

Загальні відомості про Тихий океан

• Площа (разом із морями): 178,7 млн км 2 (49 % загальної площі океанів; 53 % об’єму Світового океану)

• Кількість морів: 25 (найбільше — Філіппінське, 5,7 млн км 2 )

• Кількість островів: понад 10 000

• Середня глибина: 3960 м

• Максимальна глибина: 11 022 м (Маріанський жолоб)

Рис. 1. Профіль океанічної улоговини Тихого океану (у районі 30° пн. ш.).

Рис. 2. Будова дна Тихого океану.

2. Рельєф дна.

Рельєф дна океану складний (рис. 1, 2). Значна його частина лежить на Тихоокеанській літосферній плиті, яка взаємодіє з іншими плитами. До зон їхньої взаємодії прилягають глибоководні жолоби та острівні дуги. Уздовж Маріанських островів на 1500 км простягається найглибший у світі Маріанський жолоб (11 022 м). Із системою глибоководних жолобів і гірських споруд на материках й островах, які оточують океан, пов’язаний майже безперервний ланцюг діючих вулканів, які утворюють Тихоокеанське вогняне кільце.

Континентальний шельф добре розвинений лише поблизу берегів Азії та Австралії. Материковий схил крутий, порізаний каньйонами. Ложе океану становить понад 65 % площі дна. Воно перетинається численними підводними гірськими хребтами. Найбільшими серед них є Східнотихоокеанське та Південнотихоокеанське підняття. Підводними хребтами та підвищеннями ложе океану поділене на кілька улоговин: Північна, Східна, Південна тощо. На дні океану розташовано понад 10 тис. підводних гір вулканічного походження.

Рис. 3. Температура поверхневих вод.

Рис. 4. Солоність поверхневих вод.

3. Клімат і води.

Переважна частина Тихого океану лежить в екваторіальному, субекваторіальних і тропічних поясах. Температура повітря в цих районах коливається від +16 до +24 °С. На півночі океану взимку вона опускається нижче 0 °С, а поблизу берегів Антарктиди такі показники тримаються і в літні місяці. У тропічних широтах над океаном панують пасати, у помірних широтах — західні вітри, а біля берегів Євразії утворюються мусони.

Тихий океан — найбільш неспокійний серед усіх океанів. У помірних широтах шторми, викликані сильними вітрами, спостерігаються протягом усієї холодної пори року. Часом вони виникають і влітку. У Південній півкулі, між 40° і 60° пд. ш., сильні вітри нерідко переходять в урагани, здіймаючи хвилі заввишки 35 м. У західній частині океану щороку проносяться руйнівні тропічні циклони — тайфуни, які іноді захоплюють береги Філіппінських і Японських островів, сягають території Східної та Південно-Східної Азії.

У Південній півкулі тропічні циклони спустошують береги островів Океанії, завдають шкоди східній частині Австралії. Найбільш сприятливий клімат панує в екваторіальних широтах океану. Температура повітря тут становить близько +25 °С і майже не змінюється протягом року. Тут дмуть помірні за силою вітри, іноді буває повний штиль. Урагани трапляються дуже рідко.

Розташування Тихого океану в майже всіх кліматичних поясах Землі є причиною утворення всіх типів поверхневих водних мас, крім арктичних. Через велику площу океану між тропіками середні температури його поверхневих вод вищі, ніж в інших океанах (+17. +37 °С). Середньорічна температура вод між тропіками становить +19 °С, поблизу екватора — +25. +29 °С, біля Антарктиди вона знижується до -1 °С (рис. 3). Солоність поверхневих вод коливається в межах від 30 до 35 % (рис. 4).

У південній частині океану, поблизу Антарктиди, де багато айсбергів, зустрічається велика кількість плавучої криги. На півночі Тихого океану її мало (тільки у двох морях — Охотському та Беринговому — значна частина їх поверхні взимку вкривається кригою). У Тихому океані утворюються системи течій, які нагадують два величезні кільця. Північне кільце включає Північну Пасатну, Куросіо, Північнотихоокеанську та Каліфорнійську течії; Південне — Південну Пасатну, Східноавстралійську, Перуанську та течію Західних Вітрів. Течії мають суттєвий вплив на перерозподіл тепла в океані та природу прилеглого суходолу.

Головне

• Тихий океан займає 1/3 поверхні Землі та майже 1/2 площі Світового океану; розташований по обидві боки від екватора, омиває береги п’ятьох континентів.

• Рельєф дна Тихого океану складний: на дні океану розташовані великі улоговини, розділені океанічними підняттями. Характерною рисою є надзвичайно інтенсивні сейсмічні явища та вулканізм.

• Величезні розміри Тихого океану спричинили значні відмінності в його кліматі. Це зумовило наявність у ньому майже всіх типів водних мас.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. У чому полягають особливості географічного положення Тихого океану? 2. Береги яких материків є природними межами Тихого океану? 3. Які основні форми рельєфу дна характерні для Тихого океану? 4. Чим пояснюється різноманіття кліматичних умов Тихого океану? Які типи атмосферної циркуляції панують у різних широтах океану? 5. Якій закономірності підпорядковані зміни властивостей поверхневих водних мас в океані? 6. Назвіть та покажіть на карті найбільші течії, що формуються в Тихому океані.

Практична робота 12

Позначення географічних об’єктів та течій океанів на контурній карті.

Позначте на контурній карті географічні об’єкти та течії Тихого океану: рельєф: Східнотихоокеанське підняття, Північно-Західна, Північно-Східна улоговини; течії: Північна та Південна Пасатна, Куросіо, Західних Вітрів, Каліфорнійська, Перуанська, Північнотихоокеанська, Східноавстралійська.

Працюємо самостійно

Уявіть, що ви працюєте у складі міжнародної наукової експедиції, яка досліджує дно Тихого океану на підводному човні «Пасіфік». Опишіть свої спостереження та враження у формі невеликої науково-популярної статті.

Источник

Течії Тихого океану

Течії Атлантичного океану

Безумовно найвідомішою течією Атлантичного океану є Гольфстрім. Це – найпотужніша (до 10 тис. км) серед теплих течій Світового океану. В цілому вона переносить у 80 разів більше води, ніж усі річки земної кулі. У своїй південній частині Гольфстрім має ширину 75 км, товщина потоку досягає 700-800 м. Рухається ця маса теплої води ( з температурою 28˚С) зі швидкістю майже до 10 км/год. Встановлено, що з охолодженням вод Гольфстріму лише на 0.1-0.2˚С виділяється тепло, завдяки якому температура повітря у прибережних районах може підвищитися на 10˚С. Головне джерело живлення Гольфстріму – Карибське море. Величезна маса води, яка приноситься сюди пасатними течіями, перетікає у Мексиканську затоку. Рівень води тут підвищується, а її надлишок виходить через Флоридську протоку у відкритий океан. Так виникає течія, назва якої означає “течія затоки”.

Межа Гольфстріму визначається ізотермою 15˚С на глибині 200 м. Солоність води значна і досягає понад 35%_о. Основний потік доходить до 55˚ зх. д. Далі води Гольфстріму розділяються на ряд вузьких мандруючих потоків.

Інша течія Атлантичного океану — Лабрадорська, навпаки, веде до погіршення метеорологічних умов в районі Ньюфаулундської банки. Температура води тут у січні — 0˚, у липні — 12˚С. Лабрадорська течія нерідко виносить в океан (південніше Гренландії) айсберги, один з яких став причиною знаменитої трагедії “Титаніка”.

Крім того, в Атлантичному океані є ще один унікальний природний об’єкт , пов’язаний з океанічними течіями. Це єдине у всьому Світовому океані море без берегів – Саргасове, яке розміщується між 40˚ і 66˚ зх.д. Це район сходження вод, слабких течій, великого випаровування, яке удвічі перебільшує кількість опадів. Назване море завдяки скупченню плаваючих на його поверхні бурих саргасових водоростей ( Sargassum ). Саргасове море – оазис майже нерухливої води, що обмежений потужними течіями.

У Тихому океані в порівнянні з іншими океанами найбільше яскраво виражена динамічна система поверхневих вод. З кругообігом пов’язані зони конвергенції и дивергенції водних мас.

У Тихому океані формуються північні й південні субтропічні антициклональні кругообіги течій і циклональний кругообіг у північних помірних широтах. Але на відміні від інших океанів тут існує потужна стійка Міжпасатна протитечія, яка разом із Північною та Південною Пасатними течіями утворюють два вузьких тропічних колообіги у приекваторіальних широтах. Біля берегів Антарктики під впливом вітрів із сходу, які дмуть із материків утворюється Антарктична течія, яка взаємодіє з течією Західних Вітрів, і тут формується ще один циклональний кругообіг, добре виражений у морі Росса.

Біля західних берегів Північної та Південної Америки у тропічних широтах, де згін води Каліфорнійською та Перуанською течіями підсилюється сталими вітрами уздовж берега, найбільш яскраво виражений апвелінг.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Источник

Тихий океан: або Великий?

Часто люди запитують «чому Тихий океан Тихий?». Тихим він був названий випадково – тільки тому, що Магеллана під час його кругосвітньої подорожі обійшли стороною урагани і шторми цього на ділі самого бурхливого з океанів. І Великим він теж був названий, кажуть, випадково, але це ім’я виправдав — найбільший, самий грізний, найбагатший з океанів планети. Його вплив на життя нашої Землі не можна переоцінити. Звичайно, він став предметом найпильнішого наукового вивчення.

Можна згадати хоча б, яку роль для народження еволюційної біології зіграла Тихоокеанська частина знаменитої кругосвітньої подорожі корабля «Бігль», на якому плив Чарльз Дарвін. І саме на Тихому океані міжнародне співробітництво вчених вперше прийняло широку організовану форму. Першою організацією, яка об’єднала вчених різних країн, і різних спеціальностей в усвідомлений великомасштабний союз, стала Тихоокеанська наукова Асоціація, створена ще в далекому 1926 році.

…Як завжди, коли вчені обмінюються думками, з’ясувалося, що у них незрівнянно більше питань, ніж відповідей на ці питання, і що чим далі йдуть науки в своєму вивченні океану, тим більше вони бачать загадок, які належить вирішити. І тут свідок, який дізнається про нові факти і про нові протиріччя в їх оцінці, мимоволі згадує інший океан, живий і розумний океан фантастичної планети Соляріс. Герой Станіслава Лема дивиться на цей океан з борту космічної станції, зробленої штучним супутником Соляріса. Ми тепер дивимося вже на наш океан з реальних космічних кораблів, як дивимося на нього з борту кораблів звичайних, в ілюмінатори літаків, просто з берега. Але чи набагато він менш загадковий, ніж той, що породжений уявою польського фантаста?

Земний океан вчені теж нерідко називають єдиним організмом. І це часто звучить не тільки як порівняння, але і як визначення. Океан поглинає енергію сонця, вітру, тепла, що йде через океанське дно від глибинних шарів планети. У ньому, як в організмі, йдуть процеси – механічні, термодинамічні, хімічні, біологічні…

Океан, точно організм, підтримує в певних межах власну температуру і хімічний склад. Сонце набагато сильніше нагріває близькі до екватора ділянки океану, ніж більш північні і південні, а система течій перерозподіляє тепло, зближуючи температуру води в різних районах.

Велику роль у виникненні течій грають вітри, але швидкість вітрових течій навіть у самій поверхні моря в десятки разів менше, ніж швидкість вітру. Причина в тому, що головна маса енергії вітрів витрачається на створення морських хвиль. Хвилювання можна розглядати як механізм, за допомогою якого океан захищає стійкість своїх течій.

Історія утворення Тихого океану

Ось ще один приклад. В історії Землі не раз величезні ділянки материків зникали під водою. І здебільшого це було, мабуть, не результатом підвищення рівня океану,— навпаки, суша «сама» опускалася вниз, провалювалася. З тієї ж причини, по якій тоне перевантажений човен. Це підняті вгору важкі глибинні породи продавлювали земні шари, що опинилися нижче них. Але на тому, що ділянка суші перетворилася на морське дно, справа не зупинялася. Континентальна кора, ставши частиною океанського дна, починає перебудовуватися, змінюватися. Вона втрачає, наприклад, цілком або частково шар гранітів, що неодмінно лежить на певній глибині під поверхнею континентів. Вчені так і говорять про океанізацію континентальної кори, про те, що океан перетворює своє дно, немов воно дійсно стало невід’ємною частиною його організму.

Так дивляться на справу прихильники гіпотези «базифікації» материкової кори, які вважають, що спочатку вся Земля була покрита корою континентального типу. Але є і протилежна точка зору, згідно з якою первинна на нашій планеті саме більш проста океанічна кора, яка колись покривала всю земну кулю. Втім, і цей підхід не виключає можливості вторинної, так би мовити, океанізації материкової кори.

Суперечки, як бачите, зачіпають самі корінні питання історії океанів.

Ось Тихий океан. Більшість вчених вважають його ніби найдавнішим океаном планети, іноді навіть прямим реліктом, пережитком, що залишився від первинного океану нашої планети. Частина прихильників цієї точки зору бачать в інших океанах – Атлантичному, Індійському, Північному Льодовитому – всього лише пізніші бічні відгалуження від основного і головного океану планети.

Інші звертають увагу на величезні відмінності між Тихим океаном і всіма іншими, і бачать причини цього в принципово різному походженні двох регіонів планети, пов’язаному з асиметрією планети, більш того, з асиметрією космічного масштабу, характерною і для Меркурія, Марса, Венери. І все це – розбіжності серед тих фахівців, які одностайно підкреслюють особливу старовину Великого, або Тихого.

Але є геологи і океанологи, які вважають, що він відносно молодий, молодший Індійського; є інші, які вважають, що Тихий океан існує давно, але був «просто» одним з рівних, поки не збільшився до масштабів Великого кілька десятків мільйонів років тому; нарешті, деякі вчені стверджують, що за останні сто п’ятдесят мільйонів років площа Тихого океану зменшилася на одну третину…

Вчені на основі аналізу різких відмінностей між західною і східною частинами Тихого океану приходять до висновку, що східна з’явилася лише зовсім недавно, поповнивши собою найдавнішу західну частину. Це новоутворення було породжене ні більш ні менш, як розсуванням океанського дна, яке випливає з гіпотези глобальної плитотектоніки або тектоніки плит. Гіпотеза ця трактує історію розмежування континентів і океанів на нашій планеті як наслідок взаємного руху величезних плит, що складають земну кору.

Коротко цю гіпотезу можна викласти так. У мантії Землі (тобто шарі, що розміщується безпосередньо під земною корою) існують замкнуті конвекційні течії, кожна з яких охоплює район розміром 3-6 тисяч кілометрів завширшки і 10-20 тисяч кілометрів у довжину. Такий осередок «бананоподібної форми» існує двісті—триста мільйонів років. Серединні океанічні хребти – райони, де течії виносять матеріал мантії до земної поверхні, де глибинний матеріал частково виходить на дно океану. При цьому він розсовує земну кору по обидва боки осі хребтів – цей процес так і називають розсуванням океанічного дна.

Якщо зона висхідних потоків мантії виникла під континентом, в цьому районі утворюються рифти (в точному перекладі з англійської — щілини) — глибокі ущелини, які прагнуть розколоти континент на брили. По рифтах розсувається земна кора на континентах. (Але майте на увазі — рифти утворюються не тільки на суші.)

Континенти пасивно пливуть, підкоряючись рухам в мантії, поки не підійдуть до зони, де течії в мантії занурюються в глибинні надра Землі. Континентальна кора має занадто низьку щільність, щоб занурення мантії могло захопити її за собою, кора тому починає жолобитися — саме так пояснює тектоніка плит появу гірських ланцюгів, майже з усіх боків оточуючих Тихий океан.

Природні багатства та корисні копалини Тихого океану

Тихий океан багатий не тільки островами і вулканами. Кільцем оточує його Тихоокеанський Рудний пояс. Найбільшу в світі океанічну западину облямовують грандіозні родовища олова і вольфраму, свинцю і алюмінію, міді і золота, сурми і ртуті, титану та інших найцінніших для людства металів. Згадайте про оспіваний Джеком Лондоном Клондайк, про золото Австралії і Примор’я, про нікель, вельми значну частину якого дає Нова Каледонія, про срібло і золото Перу…

Все це і багато іншого – плоди Тихоокеанського рудного поясу. І тільки теорія, що зв’язує тектоніку, вулканізм, геохімію в єдину систему, дозволяє досить впевнено шукати ці плоди. Адже рудоутворення, часто тільки заключний етап довгої серії геологічних процесів, що забезпечують накопичення тієї чи іншої речовини.

Узбережжя Тихого океану – скарбниця планети. Але самі може бути, великі багатства його лежать на дні. Це відноситься і до знаменитих залізомарганцевих конкрецій, і до металоносних мулів — останні подекуди покривають дно океану шаром в сотні метрів. Але не тільки до них.

Вчені склали карту нафтогазоносності і вугленосності Тихоокеанського поясу і Тихого океану. Тут вже виявлено близько 9700 родовищ нафти і газу — з них на шельфах, де організувати видобуток порівняно легше, близько 600.

Відкрито близько 600 родовищ вугілля на континенті, причому багато з них тривають на шельфі.

Перспективні на газ і нафту і багато глибоководних улоговин морів Тихого океану. Але крім дна і берегів у Тихого океану як організму є і власне «тіло» — вода. Тепер вже вчені не бачать в океані, як кілька десятиліть тому, аморфну, відносно однорідну масу (хоч і раніше, зрозуміло, в ньому виділяли, наприклад, найбільш активний поверхневий шар).

Зараз океан для дослідників – складна система з декількома рівнями організації, і цим він теж нагадує живий організм.

Течії Тихого океану

Як говорити людина може або віршами, або прозою, і третього їй не дано, так всі рухи рідини (і газу) можуть бути тільки або ламінарними, або турбулентними. У ламінарних течіях в рідині можна виділити шари, в кожному з яких частинки води рухаються з однією і тією ж швидкістю. Це впорядковані течії, їх легко вивчати. Тільки ось рідкісні ламінарні течії в нашому неспокійному світі.

Сама назва турбулентних течій вже характеризує їх не з кращого боку. Турбулентні по-латині означає «бурхливий», або «неспокійний». У кожній точці турбулентної течії у кожної частинки води швидкість своя, і змінюються ці швидкості різко, ривками. Зі зміною ж швидкостей частинок змінюється і тиск рідини, а часом і її щільність. Ламінарні течії впорядковані, як вірші, турбулентні — насичені вихорами.

В океані вихори бувають самих різних розмірів і існують протягом самого різного часу. Виникають вихори діаметром в частки сантиметра, існуючі лише частки секунди, й інші — діаметром в цілі кілометри і навіть десятки і сотні кілометрів.

Більше вражають, звичайно, гігантські вихрові утворення, але долі планети залежать насамперед від вихорів дрібномасштабної турбулентності. Саме така турбулентність забезпечує порівняно швидкий обмін теплом в поверхневому шарі океану, значно більш уповільнений в товщі його, саме вона сприяє проникненню кисню – разом з іншими газами — в океан, і твердих речовин теж, саме вона робить море таким живим в наших очах, і вона ж тим самим дозволяє існувати в ньому життю.

Будь вода в океані нерухома або будь її рух тільки ламінарним, надвпорядкованим, правильним, — в океані не було б життя, і зародитися в ньому воно не змогло б, і нікому було б сотні мільйонів років тому вийти на сушу, щоб стати нашими предками. І нікому було б побачити, як мерехтять зірки, а мерехтять вони для нас тому, що і для повітря характерні турбулентні рухи.

А так — два сусідніх кубічних сантиметра води мають різну температуру, розрізняються по солоності, по-різному рухаються в них частки води, кожну мить картина цього руху в чомусь змінюється — океан дихає, ритмічно і неритмічно, спокійно і радісно, і могутні хвилі на його поверхні — лише тінь тієї неймовірної потужності внутрішнього хвилювання, яке і робить з сусіда нашої суші джерело життя для всієї планети.

Наукові дослідження Тихого океану

Але ж треба не тільки знати, що турбулентність океану існує, не тільки усвідомлювати, яку роль вона відіграє і чим ми їй зобов’язані, але уявляти собі досить точно її характер, виміряти швидкість руху частинок води під час пульсацій і перепади температури від одного об’єму води до іншого, дізнатися, як змінюється тиск води в мікроскопічних майже масштабах мікротурбулентності — зв’язати макро- і мікропроцеси в океані, щоб побачити фактуру полотна, на якому зображені настільки улюблені мариністами буря, хвилювання, штиль.

Океан досліджують: зондують, підфарбовують великі його ділянки, щоб було легше стежити за рухами у воді, на нього дивляться в різних променях спектра, прослуховують його мало не на всіх частотах, вимірюють температуру, солоність, створюють моделі океану і явищ, які в ньому, над ним і поруч з ним відбуваються.

Математичні моделі сьогодні явно кількісно переважають в океанології над фізичними. Океан обмінюється речовинами з усім, що його оточує. Річки несуть в нього воду, розчинені в ній солі, зважені в ній частинки; вітри приносять зметений з суші пил, айсберги, таючи в морській воді, залишають в ній речовини, захоплені на суші по дорозі до моря. Мікрометеорити бомбардують поверхню океану.

А знизу в розломи земної кори виповзає на дно матеріал земної мантії, рветься з вулканів магма, б’ють підводні джерела. Океан віддає натомість в мантію скибки свого дна, віддає атмосфері водяні пари і молекули легких газів, що йдуть у верхні шари атмосфери, а там часом і в космос. Далеко розноситься подих океану.

Особливу роль в обміні речовин в океані відіграє життя. Основна маса нової живої речовини створюється в тонкому зовнішньому шарі океану, по суті на кордоні між океаном і атмосферою. Тут вода пронизана сонячним світлом, насичена киснем — це легені океану, його енергостанція. Всього кілька відсотків обсягу океану займає цей шар, але роль його в житті океанського організму далеко не відповідає розмірам. Як і роль інших прикордонних шарів – між водою і сушею, водою і породами на дні, водою і льодом. Як і роль тих зовсім тоненьких прикордонних розділів, що пролягають в кожній краплі Світового океану (у всякому разі, в кожній краплі активного його шару) — між живою речовиною і навколишнього його водою.

Активна роль прикордонного розділу між сушею і океаном виражається і в тому, на жаль, що в смузі морського дна, що облямовує материки, поховані дев’ять десятих всієї органічної речовини, наявної на планеті. Але дно океану аж ніяк не мертве в сенсі геохімічному, і розташовані під ним шари земної кори і мантії беруть участь у функціонуванні океанського організму. Причому ця участь набагато серйозніша, ніж думали раніше.

Ще недавно шари опадів на морському дні вважали на дев’яносто вісім відсотків даром суші. Океанське дно розглядалося як кінцевий пункт постійно діючої лінії транспортування речовини з материків – і тільки.

Цим уявленням довго не заважав зберігатися навіть той давно відомий факт, що головна частина речовини, що йде з річковою водою до моря, затримується на кордоні річка—океан.

І вони поставили вчених перед новою проблемою. У далеких від гирл річок і від берегів взагалі частинах океану нерідко лежать на дні потужні шари опадів. Їх свідомо більше, ніж могли б доставити сюди будь-які течії. Звідки ж ці маси речовини? Глибинна речовина океану, що прориває дно — джерело значної частини таких опадів. Особливу роль відіграє глибинна речовина в постачанні металів океанському дну.

Поклади металоносних мулів, в яких особливо багато заліза і марганцю, в Тихому океані розташовані насамперед у Східно-Тихоокеанському піднятті (його довжина — 21 тисяча кілометрів), в інших же океанах вони немов нанизані на серединні океанічні хребти. І таке розміщення металоносних мулів, звичайно, не можна вважати випадковістю, тим більше, що чим ближче мул залягає до підводного горотворення, тим більше в ньому частка і заліза, і марганцю, й інших металів, в тому числі кобальту.

Вірна чи невірна гіпотеза тектоніки плит, але у вчених створювалося враження, що в районі підводних хребтів відбувається описуване цією гіпотезою розсування дна, і гарячий базальт глибинної речовини взаємодіє з океанською водою, поставляючи в неї метали.

Цікаві факти про Тихий океан

Під кінець нашої статті наведемо деякі цікаві наукові факти про найбільший океану планети:

• Флот Фердинанда Магеллана увійшов до незнайомого океану в листопаді 1520 року. Він назвав його Тихим через спокій води того часу, хоча насправді Тихий океан зовсім не тихий, а часом дуже навіть бурхливий;
• Якщо земні материки розташувати над Тихим океаном, все одно залишиться вільне місце, своїми розмірами один цей океан більше всієї земної суші;
• Тихий океан приблизно в 15 разів більше площі США;
• Великий Бар’єрний риф є найбільшим у світі рифом;
• У тихоокеанських водах знаходиться найглибша точка на Землі – Маріанська западина.

Источник

|	наступна сторінка ==>
Течії в океані	|	Течії Північного Льодовитого океану